Борис Джонсон - Омріяний Рим

Вступ• 9

ЧАСТИНА ПЕРША. ВПЛИВ РИМУ • 11

Розділ перший.Апокаліпсис у лісі • 12

Розділ другий.Далеке римське дзеркало • 37

ЧАСТИНА ДРУГА. У ЦЕНТРІ ПАВУТИНИ • 65

Розділ третій.Майстер пропаганди • 66

Розділ четвертий.Август Цезар та Ісус Христос • 92

ЧАСТИНА ТРЕТЯ. ЯК ЦЬОГО ДОСЯГАЙ РИМЛЯНИ • 113

Розділ п’ятий.Громадянство • 114

Розділ шостий.Грецький спадок • 124

Розділ сьомий.Війна за еліти • 133

Розділ восьмий.Римська економічна спільнота: хочеш Паксу — плати таксу • 140

Розділ дев’ятий.Уніфікація смаків • 154

Розділ десятий.Пригоди галла Лукко • 163

Розділ одинадцятий.Ігри • 172

Розділ дванадцятий.Єдина валюта • 180

ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА. ЩО ПІШЛО НЕ ТАК? • 185

Розділ тринадцятий.Християни, варвари і варвари-християни • 186

Розділ чотирнадцятий.А далі прийшли мусульмани • 204

Подяка • 250

Ідея цієї книжки виникла в мене багато років тому, коли я працював журналістом у Брюсселі й жив біля самої Європейської комісії — місця, з якого походять усі сьогоднішні намагання об’єднати Європу. Частенько я виходив на пробіжку навколо прекрасної модернової площі Амбіорікса й дивувався тому, як сучасні бельгійці пишаються цим зрадливим полководцем, на честь якого її названо.

Амбіорікс був правителем ебуронів, 54 року до н. е. він зчинив бунт проти Цезаря й розбив римлян поблизу міста, що в ті часи звалося Atuatuca Tungrorum , а нині це фламандське місто Тонґерен. Столиця Бельгії увічнила цю невеличку перемогу над потужною Римською імперією. Є тут вулиця, названа на честь Тонґрена, і вулиця Ебуронів. Пригадую, як цікаво мені стало, що тут, у цьому епіцентрі проведення експерименту з об’єднання різних націй, досі вшановують, хай тільки й у назвах вулиць, перші паростки національного спротиву.

Що було не так із тим Амбіоріксом? Чому він та його плем’я диких протобельгійців так затято опиралися благам цивілізації? Я замислився, наскільки сильним був романоскептицизм у часи римської Європи за аналогією з євроскептицизмом у сучасному ЄС.

Мені пригадалися слова, укладені Тацітом в уста британського ватажка Калгака, і його пристрасна апеляція до прадавнього свободолюбства. «Нам, британцям, рабство не відоме!» [1] Із промови Калгака, наведеної в праці Таціта «Агрікола». — Тут і далі прим. перекл., якщо не вказано інше. — проголосив він, і ці слова донині лунають в останній вечір серії променадних концертів BBC [2] Фестиваль класичної музики під егідою BBC. .

Чи правильно це було? Невже римлянам випало переступити через усеохопне почуття національної гордості, і якщо так, як їм це вдалося? Як їм вдалося поширити серед різних народів спільну європейську — римську — ідентичність, коли сьогодні нам лишається тільки мріяти про неї?

Ця книжка є спробою пояснити, як римлянам поталанило влаштувати цю неймовірну справу, а почнемо ми з поразки, якої вони зазнали від рук одного з найкмітливіших і найефективніших романоскептиків того часу.

Важко сказати, якої саме миті Публій Квінтілій Вар збагнув, який він бовдур, але можна припустити, що сталося це, коли обабіч від його війська варвари затягнули бойовий клич: затулившись щитом, германські воїни загуділи свій моторошний baritus . Коли вся шеренга починала гудіти, затулившись щитами, цей звук нагадував хор діджеріду [3] Духовий інструмент австралійських аборигенів. Рольфа Гарріса [4] Австралійський музикант і шоумен, відомий завдяки використанню незвичайних музичних інструментів. . Загальний ефект від нього мав справляти на ворога гнітюче враження.

Хай навіть Вар і був таким тугодумом, який не одразу збагнув, що воно таке — той baritus , можна припустити, що, коли перший грубо обтесаний спис, просвистівши в повітрі, прохромив першого римського легіонера, полководець, у чиїх вухах досі стояло передсмертне харчання бідолахи, почав гарячково міркувати, на яких це землях він опинився, і планувати контрнаступ.