Борис Джонсон - Омріяний Рим

І Вар його послухав. Він сліпо довіряв своєму спритному молодому перекладачеві й ад’ютанту. Якщо Арміній каже, що все гаразд, значить, так воно і є.

А коли трохи згодом Арміній розповів йому про повстання хавків, засліплений довірою Вар нічого не запідозрив. Коли один з Армінієвих родичів-германців, його тесть Сеґест, спробував попередити полководця про змову й застерегти від небезпеки, той не повірив. Про повстання йому розповів Арміній, а цей чоловік надійний.

Як нам відомо, Вара переконали рушити зі сходу на захід — від землі херусків до хавків — із трьома легіонами, трьома кінними загонами й шістьма когортами. Не важко також уявити, що перебував він у напрочуд піднесеному настрої. Це ж бо повстання, справжні військові дії! Краса бунтів полягала в тому, що їх можна рішуче й навіть нещадно придушувати, а ватажків розпинати на хрестах! А це, своєю чергою, означало славу та почесні відзнаки… а далі — хтозна? — може навіть другий консульський термін!

Варові груди збуджено здіймалися, наскільки це їм дозволяв панцир, поки він захоплено обмірковував перспективи своєї кар’єри.

— Сюди, мій генерале! — сказали Арміній і Сеґімер та провели Вара просікою ще кілька миль, а потім попросили дозволу відлучитися.

— Чи дозволите ви нам, — спитав Арміній, — повернутись і стягнути наші війська, щоб, коли почнеться битва, ми могли відразу взяти участь?

— Звичайно, дозволяю, — відповів Вар, й Арміній із Сеґімером поїхали збирати свої війська.

Дорогою вони таємно віддали наказ перебити легіонерів, люб’язно відряджених Варом охороняти порядок у селах, а самі поквапилися готувати засідку.

По всій незавойованій Германії поширилося слово про підготовку боротьби за волю, і вже незабаром численні сили херусків, марсів, хаттів та бруктерів чекали на римлян біля Калькрізу. Ще не діставшись місця своєї погибелі, римляни на чолі з Варом як слід намучились, адже місцевість там підступна, і валити дерева й прокладати дороги на ній виявилося неабиякою морокою. А ще, подібно до британського війська під проводом горе-генерала вікторіанських часів лорда Ельфінстона в Хайберському проході, армія Вара виявилася зовсім не готового до бою. На Калькрізькому пагорбі археологи розкопали не лише рештки римських мечів і кинджалів, дротиків і шоломів, цвяхів і кольчуг, а й за допомогою металошукачів знайшли ще й каструлі, ложки, амфори, прикраси, шпильки та брошки, що красномовно вказує на правоту історика Діона Кассія. Тобто легіонери йшли не самі, а з великим караваном жінок і дітей. Позаяк одні пересувалися швидше за інших, римський конвой розтягнувся, а згодом, як каже Діон, уперіщила страшенна злива зі шквалами, війська ще більше розділились, а земля навколо стовбурів і коренів дерев стала слизькою. І щойно Вар став замислюватися, чи вартий цей похід тих сил і чи не краще було б залишитись у Римі й тамувати спрагу фалернським вином, щойно римські вози почали безпорадно грузнути у тванистих байраках, а римська армія поринула в цілковитий безлад — війська увійшли до Тевтобурзького лісу. Ясна річ, Арміній атакував їх на вузенькій смужці піщаного ґрунту між болотом і пагорбом.

Коли германці заходилися з відстані метати свої списи, римлян охопив справдешній жах. Побачивши, що б’ють вони влучно та що серед римлян шириться паніка, варвари зусібіч оточили військо.

Римлян було значно менше, тому багато загинуло одразу. Однак далася взнаки муштра: попри вітрюган, зливу, темряву, крики, верески й удари варварів, римлянам вдалося розбити та укріпити табір, у якому вони спалили більшість своїх возів. Певно, для легіонів ця ніч видалася тяжкою. Очікуючи світанку, вони дивилися на табірні багаття германців. Можна лише уявити, як лютував Вар через зраду молодого помічника. Проте римляни пам’ятали, що й досі мають одну перевагу: хай Арміній і показав власну підступність і лицемірство, та варвар завжди буде варваром.

Наступного дня римляни вирушили організовано, але вже невдовзі, знову опинившись у лісі, виявилися безпорадними перед блискавичними нападами й миттєвими відступами германців. Битви наступних двох днів тривали десь так: германці атакували великими силами, а римляни сяк-так відбивалися. Можна тільки уявити собі, як Вар ошелешено плентався серед байраків, заледве спроможний роздавати накази. Уявіть, що за параноя охоплювала цього чоловіка, коли він дивився на тремтливе дубове листя, з якого дріботіли краплі дощу. На цій землі, яку він вважав мирною, Вар побачив зовсім не дружнє ставлення до себе! То оце така подяка за те, що він показав цим людям переваги римської юриспруденції?