Тони Джадт - Після війни. Історія Європи від 1945 року

У післявоєнній Британії про незвичайно худу чи хворобливу людину могли сказати «як із Бельзену вийшов». У Франції кімнати жахів на ярмарках називали «бухенвальдами», підіграючи збоченому інтересу покупців.

Британський офіцер Бернард Монтгомері (1887–1976), псевдонім — Монті, воював у Першій та Другій світовій війні. Під час кампанії в лівійській пустелі, основному театрі бойових дій у Північній Африці, Монті із серпня 1942 року по травень 1943-го командував 8-ю Британською армією. — Прим. наук. ред.

Див.: The Times Literary Supplement від 4 жовтня 1996 року. У Британії євреї були не перші, хто вирішив діяти обережно в тому, що стосувалося Голокосту. Під час війни уряд Черчилля вирішив не використовувати інформацію про табори смерті в антинімецькій пропаганді, щоб не посилювати антисемітських настроїв, що, як засвідчували звіти військової розвідки, уже й так були доволі потужними в деяких частинах Лондона.

Особливо в Америці. У 1950 році Комісія з питань переміщених осіб Конгресу США заявила, що «Балтійські формування Ваффен-СС необхідно вважати окремими та відмінними за своїми цілями, ідеологією, діяльністю і характеристиками від німецького СС. З огляду на це, Комісія не вважає їх рухом, ворожим до уряду Сполучених Штатів». Балтійські Ваффен-СС — одні з найжорстокіших і найзавзятіших формувань, які катували та вбивали євреїв на Східному фронті; але за нових обставин «холодної війни» вони, звичайно, були «нашими» нацистами. Я вдячний професору Данієлю Коену з Університету Райса за цю інформацію.

Певна річ, хіба що в Ізраїлі.

У жовтні 1991 року, після плюндрування могил на віденському єврейському цвинтарі, компанія Gallup опитала австрійців щодо їхнього ставлення до євреїв: 20% вважали, що євреям мають бути недоступні «владні посади»; 31% оголосив, що вони «не хотіли б, щоб євреї були їхніми сусідами»; аж 50% були готові погодитися з твердженням, що «євреї самі відповідальні за їх переслідування в минулому».

Поляки радісно погодилися: заради такого Варшава навіть не бачила проблеми в тому, щоб вважати євреїв поляками…

Англійською мовою Ondergang було опубліковано в 1968 році під назвою «Знищення нідерландських євреїв» (« The Destruction of the Dutch Jews »).

Див.: Sonia Combe, Archives interdites: Les peurs françaises face à l’histoire contemporaine (Paris: Albin Michel, 1994), p. 14.

Професор Пакстон з Колумбійського університету, який майже на чверть століття раніше розпочав історичне розслідування злочинів Віші (коли більшість його французьких колег мали інші справи), не так аскетично тлумачив своє професійне покликання і дав важливі свідчення.

Коли президенту США Рональду Рейґану під час візиту до Західної Німеччини в 1985 році порадили не відвідувати воєнний цвинтар у Бітбурзі (місце поховання, зокрема, есесівців) і натомість вшанувати якийсь концентраційний табір, канцлер Коль надіслав йому попередження, що це «матиме серйозні психологічні наслідки для дружнього ставлення німецького народу до Сполучених Штатів Америки». Американці радо капітулювали: Рейґан відвідав і Бельзен, і Бітбург…

Цит. за: Ian Buruma, «Buchenwald», Granta 42, 1992.

Одна з найбільш давніх синагог у Празі, нині — музей. У синагозі вшановано понад 78 000 євреїв Чехії, які загинули в Голокост. — Прим. наук. ред.

Коли чехословацький парламент у 1991 році проголосував за повернення захопленого після війни майна, то підкреслено обмежив бенефіціарів тими, чиє майно експропріювали після 1948 року , щоб на компенсацію не могли претендувати судетські німці, вислані в 1945‒1946 роках — раніше, ніж комуністи захопили владу.

За президента Путіна Росія продовжує стверджувати, що Червона армія звільнила країни Балтії, після чого вони добровільно приєдналися до Союзу Радянських Соціалістичних Республік.

Рейнгард Гедріх (1904‒1942) очолював Головне управління імперської безпеки в Райху; вважається одним з архітекторів Голокосту. Був смертельно поранений англійськими диверсантами у Празі в 1942 році. — Прим. наук. ред.

Цьому меморіалу також не бракувало неоднозначності: окрім тих, кому не подобалася його абстрактна ідея, були ще й ті (серед них — мер міста, християнський демократ Ебергард Діпґен), хто критикував меморіал за те, що, зокрема, завдяки йому Берлін перетворюється на «столицю каяття».