Микола Галаган - З моїх споминів (1880-ті—1920р.)

390. Сціборський Микола (псевд. Рокош, Органський, Житомирський, 1897–1941) — український політичний діяч, один з провідників ОУН, теоретик українського націоналістичного руху. Народився у Житомирі в польській родині. У добу Першої світової війни — капітан російської армії, з 1917 р. — в українській армії, з 1920 р. — підполковник Армії УНР. На початку 1920 р. у Подєбрадах створив Легію українських націоналістів. З 1927 р. — член ПУН, видавець його друкованого органу «Розбудова нації» (Прага, 1928–1934). У 1929 р. обраний першим заст. голови ПУН. Автор низки теоретичних праць, один з творців солідаризму. У 1939 р. за дорученням А. Мельника розробив проект конституції України, яка передбачала створення «тоталітарного, авторитарного, професійно-станового» державного устрою. Після розколу в ОУН — на боці А. Мельника. Влітку 1941 р. у складі Основної похідної групи вирушив у Київ. Загинув разом із О. Сеником у Житомирі внаслідок терористичного акту.

391. Кандиба Олег Олександрович (псевд. О. Ольжич, 1907–1944) — український громадсько-політичний діяч, поет, вчений-археолог і публіцист. Син відомого українського поета О. Олеся. Народився в Житомирі. З 1923 р. жив у Чехо-Словаччині. Освіту здобув у Карловому університеті, Українському вільному університеті у Празі (УВУ). З 1930 р. працював в УВУ, здійснював археологічні дослідження в Галичині, Німеччині, США і Балканських країнах. З 1938 р. викладав у Гарвардському університеті. Автор наукових праць з антропології та археології. З 1929 р. — член ОУН, у 1937 р. очолив культурно-освітню референтуру Проводу українських націоналістів, редагував часопис «Самостійна думка», перетворивши його на орган ПУН. У 1938–1939 рр. — активний учасник відродження національної державності у Карпатській Україні. Протягом 1939–1941 рр. — член ПУН. У 1941–1942 рр. жив у Києві, був одним з організаторів політично-громадського центру Української Національної ради у Києві. У 1942 р. з початком гітлерівських репресій проти членів ОУН переїхав до Львова, де був обраний заступником голови ПУН та головою Проводу на українських землях. У січні 1944 р. після арешту А. Мельника очолив ПУН. 25.05.1944 р. був заарештований гестапо у Львові, помер під час допиту.

392. Український вільний університет (УВУ) — перший вищий навчальний заклад і наукова установа української еміграції за кордоном. Заснований у Відні з ініціативи Союзу українських журналістів (В. Кушнір, О. Олесь), Товариства прихильників освіти (С. Дністрянський) і Українського соціологічного інституту (М. Грушевський). Внаслідок розбіжностей між М. Грушевським, який виступав за створення народного університету, і О. Колессою, який наполягав на традиційній формі університету, перемогла друга концепція і М. Грушевський відійшов від організаційних справ. Офіційне відкриття відбулося у Відні 17.01.1921 р., а 23.10.1921 р. відбулося урочисте відкриття УВУ у Празі, яка перетворилася на найбільший осередок українського еміграційного життя. УВУ складався з двох факультетів: філософського (з історико-філологічним і природничим відділеннями) та правничого. Протягом 1920–1945 рр. УВУ очолювали видатній українські вчені: О. Колесса, С. Дністрянський, І. Горбачевський, Ф. Щербина, А. Яковлів, О. Мицюк та ін., викладали українські науковці світового рівня: Д. Антонович, В. Біднов, О. Ейхельман, Д. Дорошенко, Б. Крупницький, Р. Лащенко, М. Лозинський, І. Мірчук, О. Лотоцький та багато інших. Після окупації Праги радянськими військами у травні 1945 р. УВУ був фактично повністю знищений. Більшість викладачів і студентів УВУ встигла виїхати до Німеччини. Проте частина викладацького і студентського складу на чолі з А. Волошиним, яка залишилася в Празі, була репресована військовими спецслужбами радянської армії. Майно й архів УВУ були конфісковані радянськими спецслужбами і вивезені до СРСР, частина була розграбована «колекціонерами». З ініціативи В. Щербаківського, до якого приєдналася група вчених Українського наукового інституту в Берліні на чолі з І. Мірчуком, діяльність УВУ було відновлено восени 1945 р. у Мюнхені. У повоєнний час в університеті викладали Н. Василенко-Полонська, О. Оглоблін, П. Зайцев, М. Чубатий, 3. Кузеля, І. Мірчук, О. Лотоцький, Ю. Шевельов та ін.