Микола Галаган - З моїх споминів (1880-ті—1920р.)

350. Мазепа Ісаак Прохорович (1884–1952) — український політичний і державний діяч, вчений-агроном. Родом з Чернігівщини. Один з лідерів УСДРП. У 1917 р. — земський діяч на Катеринославщині. В 1919 р. — член Трудового Конгресу, секретар ЦК УСДРП. У 1919–1920 рр. обіймав посади міністра внутрішніх справ та міністра земельних справ УНР, був головою Ради Народних Міністрів; як представник уряду УНР брав участь в 1-му Зимовому поході Армії УНР (грудень 1919 р— квітень 1920 р.). На еміграції перебував у Чехо-Словаччині, викладав у вищих українських навчальних закладах у ЧСР, був одним з керівних діячів Закордонної делегації УСДРП, членом виконкому Робітничого і Соціалістичного Інтернаціоналів. Після Другої світової війни оселився в Німеччині. У 1950 р. заснував Українську соціалістичну партію.

351. Шадлун Микола (1883 —?) — український громадсько-політичний діяч, вчений-ге-олог. Родом з Північної Таврії. До 1917 р. — професор Гірничого інституту у Петербурзі. У 1919 р. — міністр народного господарства УНР. У 1922–1923 рр. — професор українських вищих шкіл у Чехо-Словаччині. Повернувся на батьківщину. Наприкінці 1920-х рр. — професор Уральського політехнічного університету (Свердловськ).

352. Дяконенко Володимир (1890—?) — український громадсько-політичний діяч, вчений-математик. У 1920–1921 рр. очолював загальний департамент Міністерства закордонних справ УНР. З 1921 р. в еміграції у Чехо-Словаччині — викладач українських вищих навчальних закладів у Празі.

353. 21.05.1920 р. постановою уряду УНР А. Макаренко та Ф. Швець були відкликані з-за кордону. Проте вони виступили із заявою, що не підтримують підписання С. Петлюрою Варшавської угоди і вважають її нечинною, оскільки вони як члени Директорії не були поінформовані про підготовку цього документа, його зміст та умови, на яких українська сторона підписувала угоду. Одразу після цієї заяви уряд УНР і Головний отаман С. Петлюра оголосили про вибуття А. Макаренка та Ф. Швеця зі складу Директорії, оскільки вони тривалий час перебували поза межами України і не брали участі у засіданнях проводу УНР. Таким чином, фактично завершилася діяльність Директорії в УНР як колегіального органу влади, яка повністю перейшла до Головного отамана С. Петлюри. А. Макаренко і Ф. Швець урядом УНР оголошувалися приватними особами, а всі їхні подальші розпорядження — такими, що не мали чинності.

354. Доценко Олександр (1897–1941) — український військовий діяч, підполковник Армії УНР. Народився на Полтавщині. Освіту отримав у Віденському військовому училищі. У 1919–1920 рр. служив осавулом (старшим ад’ютантом) Головного отамана військ УНР С. Петлюри. В 1923–1924 рр. видав у двох томах збірник документів «Літопис української революції», а в 1932 р. працю «Зимовий похід». На початку 1930-х рр. жив у Каліші. Помер у Кракові.

355. 18–20.08.1920 р. у Відні відбулась 3-тя нарада дипломатичного корпусу УНР за кордоном (послів та голів дипломатичних місій), скликана міністром закордонних справ А. Ніковським. Головним питанням порядку денного стало обговорення українсько-польського договору і союзу з Польщею. Було також розглянуто поточні питання діяльності українських дипломатичних місій за кордоном.

356. Василько Микола (1868–1924) — український громадсько-політичний діяч, дипломат. Активний учасник суспільно-політичного життя Буковини, член УНДП, посол до Буковинського сейму й Австрійського парламенту (1898–1918 рр.). Один з організаторів Вільнодумного союзу у Буковинському сеймі (1903), за допомогою якого українцям вдалося чимало досягти в адміністративній і культурній галузях. Організатор Гуцульсько-буковинського куреня (1915–1916) — добровольчої формації австро-угорської армії. У віденському парламенті займав посаду заст. голови Українського клубу. Співзасновник Загальної Української ради у Відні (1915) та Української Національної ради у Львові (1918). Прихильник т. зв. австро-угорської концепції: відновлення Галицько-Волинської держави та її автономного статусу у складі Австро-Угорщини. Сприяв виробленню вигідних для України умов Берестейського миру (1918). У 1918–1920 рр. — дипломатичний представник ЗУНР в Австрії, у 1920–1924 рр. — посол УНР у Швейцарії та Німеччині.

357. Яковлів Андрій Іванович (1872–1955) — український громадсько-політичний і державний діяч, вчений-правознавець, історик українського права. Належав до УПСФ. У 1917–1918 рр. — член Української Центральної ради, директор її канцелярії. 15.04.1918 р. затверджений Радою Народних Міністрів УНР головою дипломатичної місії УНР в Австро-Угоріцині. За часів Української Держави — директор департаменту Міністерства закордонних справ. У 1919–1922 рр. — голова української дипломатичної місії у Голландії та Бельгії. У 1920—1930-х рр. викладав у вищих українських школах у ЧСР і Польщі. Автор наукових праць з історії українського права, зокрема, присвячених українсько-московським договорам часів Б. Хмельницького, І. Виговського та ін.