Микола Галаган - З моїх споминів (1880-ті—1920р.)

375. Єреміїв Михайло Михайлович (1889–1975) — український громадсько-політичний діяч, журналіст, інженер за фахом. Народився у сім’ї шляхтича на Волині. Належав до УСДРП. Був організатором та учасником низки студентських та загальнонаціональних заходів, у т. ч. й української маніфестації 19.03.1917 р. Член Української Центральної ради (її секретар), Всеукраїнської ради робітничих депутатів, головний редактор газети «Вісти з Української Центральної ради». Разом з С. Вікулом, Й. Гермайзе, Левком Чикаленком та ін. 23.03.1918 р. подав заяву про вихід із складу УЦР, яка не зважала на політичну ситуацію, що склалася в Україні. Після гетьманського перевороту 29.04.1918 р. — співробітник «Робітничої газети». За часів Директорії УНР — секретар української дипломатичної місії в Римі. Емігрував до Чехо-Словаччини, згодом до Швейцарії. Співробітничав у багатьох українських та іншомовних виданнях.

376. Лотоцький Олександр Гнатович (псевд. О. Білоусенко, О. Любенький, 1870–1939) — український громадсько-політичний і державний діяч, вчений, педагог, публіцист. Одержав вищу духовну освіту, однак через політичну діяльність був позбавлений можливості зробити духовну кар’єру. Працював урядовцем департаменту державного контролю в Петербурзі. Займаючи високу посаду в урядових структурах, доклав чимало зусиль для друку українських видань за умов цензурних утисків українського слова. Був одним із засновників видавництв «Вік» (Київ), «Доброчинного товариства видання загальнокорисних і дешевих книжок» (Петербург). Входив до Всеукраїнської загальної організації, УРДП, ТУП. Як політичний діяч брав участь у створенні українських фракцій у І і II Державних думах та в підготовці меморандуму Російської Академії наук царському уряду «Об отмене стеснений малороссийского печатного слова». У 1917 р. очолював Українську Національну раду у Петрограді, перебував на посаді губернського комісара Буковини і Покуття. Генеральний писар УЦР. Не погоджуючись з ідеєю примусової соціалізації землі, проголошеної III Універсалом Центральної ради, подав у відставку. Державний контролер УНР в уряді В. Голубовича. У жовтні 1918 р. — січні 1919 р. — міністр віросповідань Української Держави і УНР. Активний прихильник проголошення автокефалії Української Церкви. У 1919—20 рр. очолював посольство УНР в Туреччині. В еміграції — професор Українського вільного університету в Празі та Варшавського університету. Засновник і директор Українського наукового інституту у Варшаві (1930–1938).

377. Феденко Панас (Опанас) Васильович (1893–1981) — український громадсько-політичний діяч, історик і публіцист. Народився на Катеринославщині. Освіту здобув у Петербурзькому історико-філологчному інституті. Один із провідних діячів УСДРП, з 1919 р. — член ЦК партії і делегат Трудового конгресу України. Як політичний референт брав участь у 1-му Зимовому поході Армії УНР. З грудня 1920 р. — в еміграції, жив у Румунії, Польщі, Німеччині, протягом 1923–1945 рр. — у ЧСР, викладав в українських вищих навчальних закладах. З 1945 по 1951 р. — жив і працював у різних містах Німеччини, у 1951–1959 рр. — Лондоні, а з 1959 р. — у Мюнхені.

378. Каутський Карл (1854–1938) — німецький політичний діяч, теоретик і лідер німецької соціал-демократії. У 1880— 1890-х рр. під впливом К. Маркса і Ф. Енгельса відстоював позиції наукового соціалізму, але згодом відійшов від марксизму.

На початку XX ст. підтримував РСДРП (меншовиків). У 1917 р. — один із засновників центристської Незалежної соціал-демократичної партії Німеччини. З 1924 р. жив у Австрії.

379. Бауер Отто (1882–1938) — австрійський політичний діяч, один з лідерів австрійської соціал-демократії. Автор теорії «культурно-національної автономії». Брав участь у військових діях під час Першої світової війни, потрапив у російський полон. У 1917 р. повернувся на батьківщину. У 1918–1919 рр. — міністр закордонних справ Австрійської республіки. Виступав за об’єднання Австрії і Німеччини. З 1934 р. жив в еміграції.

380. «Нова Україна» — місячник письменства, науки і громадсько-політичного життя. Відстоював національну незалежність України з соціалістичних позицій. Видавався у Празі у 1922–1928 рр. Засновник і редактор — М. Шаповал. У різний час співредакторами були: П. Богацький (1922), В. Винниченко (1923–1924), М. Галаган і Н. Григоріїв (1925–1926), С. Довгаль, В. Залоєвський, М. Мандрика (1927–1928).

381. «Независимость» — друкований орган Російської партії соціалістів-революціонерів, який видавався у Парижі.