Микола Галаган - З моїх споминів (1880-ті—1920р.)

335. Темницький Володимир (1879–1938) — галицький український громадсько-політичний діяч, дипломат, публіцист, за фахом — правник. Народився у Галичині в сім’ї священика. Навчався в університетах Львова, Кракова та Відня. Активний діяч Української соціал-демократичної партії, у 1914–1921 рр. — голова управи УСДП. За доби Першої світової війни — член Бойової Управи УСС, Головної Української ради у Відні та активний діяч Союзу визволення України. У січні—лютому 1919 р. — заступник міністра закордонних справ УНР в уряді В. Чехівського, у квітні—серпні 1919 р. — міністр закордонних справ в уряді Б. Мартоса. Після повернення в Галичину в 1922 р. відновив політичну діяльність. Разом з А. Ганкевичем намагався відродити УСДП у 1930-х рр. Автор численних статей на суспільно-політичну тематику у галицькій пресі, праці «Українські Січові Стрільці». Помер у Львові.

336. Бурачинський Осип (1877–1948) — український галицький громадсько-політичний і державний діяч, член Української національно-демократичної партії. Входив до уНРади від Буковини. У січні—червні 1919 р. — державний секретар судових справ у складі Державного Секретаріату ЗУНР — ЗО УНР.

337. Йдеться про ухвалення 3.01.1919 р. на першій сесії Української Національної ради ЗУНР рішення про об’єднання з УНР в одну соборну державу.

338. 15.11.1919 р. на Державній нараді у Кам’янці-Подільському за участю членів Директорії та уряду УНР ухвалено постанову про відрядження за кордон у державних справах членів Директорії А. Макаренка і Ф. Швеця. На них покладалося формування закордонної політики, координація діяльності дипломатичних установ для подальших пошуків за кордоном воєнних партнерів та джерел забезпечення військових і фінансових потреб Армії УНР.

339. У травні 1920 р. у Відні відбулася неофіційна конференція голів українських дипломатичних представництв, на якій вони обговорили лише факт підписання Варшавської угоди. 18–20.08.1920 р. у Відні відбулась офіційна третя нарада послів і голів дипломатичних місій УНР, скликана міністром закордонних справ А. Ніковським. Найголовнішим питанням порядку денного стало обговорення українсько-польського договору, який викликав гостру дискусію серед присутніх.

Однак в цілому нарада зупинилась на формулі, що «польсько-український договір є факт позитивний, а польсько-український союз є річ можлива й далі, але не єдина в державнім становищі». Крім цього, нарада розглянула питання: а) самостійність України і політична акція у зв’язку з нею; б) орієнтація; в) верховна влада; г) фінанси; д) скорочення місій. Після наради М. Галаган, посилаючись на свою незгоду із зовнішньою політикою проводу УНР, заявив про демісію з посади голови українського дипломатичного представництва в Угорщині.

340. Суховецький Володимир — український громадсько-політичний діяч, за фахом правник. У 1919 р. — аташе української місії у Швеції, згодом — аташе, секретар, а після відставки М. Галагана — в. о. голови місії УНР в Угорщині.

341. Варшавська угода складалася з двох міждержавних конвенцій і підписувалася у два етапи. 21.04.1920 р. головою української делегації міністром закордонних справ УНР А. Лівицьким та головою польської делегації віце-міністром закордонних справ Польщі Я. Домбським було підписано політичну і торговельно-економічну конвенцію, яка регулювала політичні та економічні стосунки між двома країнами, включаючи політичне визнання УНР незалежною державою, визначення українсько-польського кордону та ін. 24.04.1920 р. генералом Армії УНР В. Сінклером та представником польського військового відомства Славеком було підписано конвенцію, яка передбачала початок польсько-українських воєнних дій проти більшовицьких військ на території України.

342. Пілсудський Юзеф (1867–1935) — польський політичний і державний діяч. Один із засновників ППС, керував її бойовими терористичними групами (1905–1907). У 1914–1918 рр. командував 1-ю бригадою польського легіону у складі австро-угорської армії. В листопаді 1918–1920 рр. перебував на посаді тимчасового керівника польської держави, з квітня 1920 р. — перший маршал Польщі. Уклав Варшавський договір з УНР. Вів радянсько-польську війну, підписав Ризький мир у 1921 р. Завжди лишався впливовим політиком, у 1926–1928 рр. і 1930 р. був прем’єр-міністром Польщі.

343. Переговори з польським урядом Директорія проводила в декілька етапів. Дипломатичний корпус УНР за кордоном не був поінформований не лише про перебіг переговорного процесу, а й про сам факт їх проведення. Фактичний початок переговорів був покладений Б. Курдиновським — українським військовим, полковником Армії УНР. Як урядовець для особливих доручень він був відряджений міністром закордонних справ К. Мацієвичем до Варшави з метою інформації про ситуацію в Україні. Але 24.05.1919 р., не маючи відповідних повноважень, Б. Курдиновський підписав з прем’єром Польщі І. Падеревським військово-політичну угоду, яка окреслювала умови майбутнього польсько-українського союзу. В обмін на зречення прав на Східну Галичину та Західну Волинь на користь Польщі УНР мала отримати політичне визнання (при умові схвалення Польщею уряду УНР) та військову допомогу. Угода не була реалізована, проте вона завдала значної шкоди відносинам УНР та ЗУНР. 1.09.1919 р. військова делегація УНР на чолі з полковником П. Ліпком підписала договір про перемир’я з Польщею терміном на 1 місяць. Цей термін передбачалося подовжувати на бажання сторін. Польські війська припинили бойові дії, встановивши між річками Жванчик та Збруч нейтральну зону. Договір був суто військовий, політичних умов не містив, але відкривав можливість для співпраці обох сторін. До Варшави виїхала українська делегація на чолі з міністром закордонних справ УНР А. Лівицьким, яка розпочала українсько-польські переговори. З жовтня 1919 р. вона вела у Варшаві таємні переговори з польським керівництвом. 2.12.1919 р. була підписана попередня українсько-польська угода, за якою українська сторона визнавала кордон між Україною і Польщею по р. Збруч та далі через Північно-Західну Волинь, а також робила ряд поступок для поляків в Україні. Зміст угоди суперечив директиві уряду, за якою делегація мала погодитись на визнання державного кордону по лінії Бартелемі, через територію Галичини та по р. Західний Буг. Відповідно до «Політичної конвенції між Польщею і Україною», підписаної 21.04.1920 р. у Варшаві представниками Української Народної Республіки та Речі Посполитої Польської, українська сторона офіційно визнавала анексію Польщею Галичини, Західної Волині, частини Полісся, Лемківщини, Підляшшя, Посяння і Холмщини. Польська сторона зі свого боку визнавала уряд Директорії УНР на чолі з Головним отаманом С. Петлюрою за верховну владу в Україні і уклала з цим урядом окрему військову конвенцію про надання військової допомоги УНР у боротьбі з Червоною армією.