Микола Галаган - З моїх споминів (1880-ті—1920р.)

314. Габсбург Иосиф — ерцгерцог, представник династії Габсбургів, який очолював угорський уряд до скликання парламенту 1.01.1920 р.

315. Хорті Міклош (1868–1957) — угорський військовий і державний діяч. У 1909–1914 рр. — морський ад’ютант цісаря Франца-Иосифа І. Під час Першої світової війни брав участь у бойових діях, у травні 1917 р. — командував австро-угорським флотом, одержав ранг адмірала. З січня 1918 р. — головнокомандувач австро-угорського флоту. За часів радянської республіки в Угорщині за підтримки Франції утворив альтернативний уряд та організував національну армію. У листопаді 1919 р. війська М. Хорті здобули Будапешт. У січні 1920 р. — член угорського парламенту, який проголосив 1.01.1920 р. Угорщину монархією. М. Хорті призначено регентом з фактично необмеженою владою при королі Карлі. У 1920–1944 рр. — диктатор Угорщини. Встановлена ним диктатура була однією з перших фашистських диктатур у Європі. У 1944 р. виїхав до Берліна, 4.05.1945 р. у Тіролі здався американським військам. Союзницьке командування не розглядало його як військового злочинця, він одержав дозвіл оселитися у Західній Європі. На запрошення португальського диктатора А. Салазара оселився у Португалії, де й перебував останні роки свого життя.

316. Мацієвич Кость Андріанович (1874–1942) — український громадсько-політичний діяч, вчений-агроном. Народився на Київщині. Закінчив Новоолександрівський сільськогосподарський інститут. У 1917 р. — член УЦР та Малої ради, один з провідних діячів Української партії соціалістів-федералістів, генеральний секретар земельних справ УНР. У 1919 р. входив до складу дипломатичної місії, що вела переговори з представниками Антанти в Одесі. 13.02.—9.04.1919 р. — міністр закордонних справ УНР в кабінеті С. Остапенка. У 1919–1923 рр. — голова української дипломатичної місії в Румунії. З 1923 р. жив у еміграції у Чехо-Словаччині — діяльний член Української радикально-демократичної партії і президент Українського демократичного союзу в Празі. Помер у Подєбрадах.

317. Кларк Джон-Бейтс (1847–1938) — американський економіст, член американської делегації на Паризькій мирній конференції.

318. З лютого 1919 р. в Одесі між делегаціями Директорії (С. Остапенко, О. Греков, І. Мазепа, С. Бачинський) і Антанти, яку репрезентувало військове командування французької армії, проводились переговори. 6.03.1919 р. на ст. Бирзула відбулась чергова зустріч між українською делегацією та начальником штабу французьких військ полковником Фрайденбергом. Сторони не досягли порозуміння. Після виходу з Директорії В. Винниченка Антанта наполягала на виході також С. Петлюри та О. Андрієвського, але зі свого боку не гарантувала жодної конкретної допомоги. 14.03.1919 р. Державна нарада у Проскурові обговорила питання про необхідність припинити переговори з Антантою, але не дійшла єдиної думки. С. Остапенко, К. Мацієвич та О. Шаповал після наради знову виїхали до Одеси.

319. 80-тисячна польська армія під командою генерала Ю. Галлера була сформована у Франції в 1918–1919 рр. на кошти Антанти. Складалася з поляків, що проживали у країнах Антанти і США, та військовополонених. Була передислокована до Польщі з метою боротьби проти більшовиків, проте 15.05.1919 р. польський уряд направив армію Ю. Галлера на українсько-польський фронт у Галичині й Волині. Завдала поразки УГА в червні—липні 1919 р. й окупувала всю територію ЗУНР.

320. Денікін Антон Іванович (1872–1947) — російський військовий і політичний діяч, один із головних лідерів білого руху, генерал-лейтенант. Командувач Західного і Південно-Західного фронтів російської армії (1917), учасник заколоту А. Корнілова. Стояв біля витоків білого руху, з жовтня 1918 р. — командувач Добровольчої армії, з січня 1919 р. — головнокомандувач Збройних сил Півдня Росії. 2.09.1919 р. Директорія та уряд УНР видали відозву до українського народу, в якій засудили політику А. Денікіна в Україні, закликали до боротьби проти білогвардійців. 4.09.1919 р. уряд УНР звернувся до держав Антанти з нотою, в якій висловив протест проти захоплення денікінцями Києва. У документі вказувалося, що українське командування вживає заходів до стратегічного порозуміння з А. Денікіним та з усіма силами, які активно борються проти більшовиків.

321. Шульгін Василь Віталійович (1878–1976) — російський політичний діяч, письменник. Депутат II і IV Державних дум. Один із лідерів правих сил — монархічної групи російських націоналістів-прогресистів. У 1917 р. приймав акт зречення Миколи II та його брата — Михайла. У 1911–1918 рр. — редактор газети «Киевлянин». Активний противник українського національного руху. В жовтні 1917 р. переїхав до Києва, де навесні 1918 р. створив «Русский национальный союз», який ставив собі за мету боротьбу проти «української самостійності», а до гетьмана і до українського уряду займав відверто ворожу позицію. Діяч білого і біло-еміграційного руху. У 1945 р. схоплений радянською військовою контррозвідкою і вивезений до СРСР, де перебував в ув’язненні до 1956 р.