Микола Панов - Боцман з «Тумана»

© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

Художнє оформлення О. АЛЕКСАНДРОВА

— Мовчання — ограда мудрості, — любив говорити капітан Людов, цитуючи старовинну східну приказку.

І, помовчавши, звичайно додавав:

— А попросту це означає: тримай язик за зубами. Чим менше знають про розвідника інші, тим більше знає він сам…

Цілком зрозуміло, що в роки Великої Вітчизняної війни про справи, які вершили «орли капітана Людова», майже нічого не повідомлялось у пресі. І тоді як у певних колах імена Людова і старшини першої статті Сергія Агєєва користувалися величезною повагою і навіть славою, широкому читачеві вони поки що були невідомі.

Не привернуло особливої уваги і небувале сріблясто-багрове світло, що мигнуло над гірським хребтом Муста-Тунтурі в одну з воєнних вітряних, непогожих ночей.

А цим же спалахом закінчився цілий фантастичний роман, який почався походом торпедного катера старшого лейтенанта Медведєва біля берегів Північної Норвегії в розшуках ворожих кораблів. Тепер, нарешті, можу я розповісти подробиці цієї незвичайної історії.

Світло, про яке я кажу, було набагато яскравіше, ніж тріпотливі заграви, які раз у раз спалахували тоді з боку океану над Скандінавським півостровом, де відбувалась артилерійська дуель між нашими кораблями і береговими батареями німців.

Але просвистані полярними вітрами бійці, які атакували ночами неприступні гірські вершини, моряки, що несли пильну вахту на корабельних палубах, які весь час заливало хвилями, сприйняли цей дивовижний спалах за величезну пожежу на торпедованому транспорті або за випромінювання якоїсь особливо могутньої освітлювальної ракети.

Сам я, правда, був просто приголомшений, збитий з пантелику цим світлом.

Я щойно вийшов із землянки; чорна, сира полярна ніч стояла навкруги, непроникливою вологістю заліплювала очі. Я обережно переступав з каменя на камінь, щоб не провалитися в одну з розколин, наповнених крижаною водою.

І раптом немов щільна пов'язка впала з моїх очей. Все навкруги освітилося до найменших подробиць: далека лінія синюваточорних навколишніх гір, коричньовий хаос каміння базальтового котлована, двері землянок, замасковані в скелях, навіть червонуваті проводи польових телефонів, протягнуті по камінню.

Мені здалося, що далеко на весті здійнялася димляча райдужна куля, яка з величезною швидкістю летіла в чорне небо.

Куля неслася вгору, перетворюючись у рухливий стовп димного різноколірного вогню. І знову насунувся морок — океан темряви ще щільніше зімкнувся над нами.

— Оце фейєрверк! — сказав поруч мене морський піхотинець голосом, охриплим від здивування. — Освітлювальну, чи що, кинув? Ні, на освітлювальну не схоже!

Але коли я пригадую цю хвилину зараз, переді мною постає осяяний фантастичним світлом не гірський пустельний пейзаж, а жаркий і тісний кубрик корабля, в якому через день я зустрівся з героями нижчеописаних подій.