Микола Галаган - З моїх споминів (1880-ті—1920р.)

306. Шишманов Іван Димитров (1862–1928) — болгарський громадсько-політичний діяч, літературознавець і фольклорист. Зять М. Драгоманова. Освіту здобув у Иєннському, Женевському і Лейпцизькому університетах. Доктор філософії. Завдяки М. Драгоманову мав тісні контакти з українськими культурними і громадськими діячами: І. Франком, М. Павликом, Лесею Українкою, В. Гнатюком, К. Студинським та ін. Один із засновників Софійського університету і його професор (з 1894), дійсний член Болгарської АН, член-кореспондент Сербської АН та Югославської Академії наук і мистецтв. Автор наукових праць з історії українсько-болгарських взаємин. У 1903–1907 рр. — міністр освіти Болгарії. У 1907 р. був обраний професором Харківського університету, у 1914 р. — дійсним членом НТШ. У травні 1918 р. — січні 1919 р. — голова болгарського посольства в Українській Державі та УНР.

307. Троцький (Бронштейн) Лев Давидович (1879–1940) — діяч російської соціал-демократії. З вересня 1917 р. — голова Петроградської ради робітничих депутатів, відіграв керівну роль у підготовці та проведенні більшовицького перевороту в Петрограді у жовтні 1917 р. Один із творців Червоної армії, голова Реввійськради. Висланий з РСФРР у 1927 р. після перемоги И. Сталіна у внутрішньопартійній боротьбі, був убитий з його наказу в Мексиці.

308. Люксембург Роза (1871–1919) — відома діячка німецької і міжнародної соціал-демократії. Убита під час революції в Німеччині.

309. Тищенко Юрій Пилипович (псевд. Сірий, 1880–1953) — український громадський діяч, книговидавець, публіцист. Брав участь у виданні «Записок НТШ», «Літературно-наукового вісника» та газети «Село» (1907–1918). Близький приятель B. Винниченка та видавець його творів в Україні та за кордоном. Був засновником видавництва «Український учитель» (1907–1918), яке випускало журнали «Світло» й «Українська школа» і в якому вперше в Україні було налагоджено видання підручників для національної школи. З 1920 р. жив у Чехо-Словаччині, де продовжував займатися книговидавничою справою.

310. В. Винниченко у своїй праці «Відродження нації» (Київ — Відень, 1920. — Ч.ІІІ. — C.322) згадує Українську Радянську Республіку, утворення якої «за згодою з В. Леніним», за його словами, давало б можливість утворити «один суцільний совітський фронт: Угорщина, Галичина, Україна й Росія». Одночасно він визначає головні умови, які він виставив для обговорення на переговорах між радянською Угорщиною і РСФРР: «визнання самостійности й незалежности Української Радянської Республіки; український національний совітський Уряд; дефензивно-офензивний військовий союз радянських республік; тісний економічний союз; наступ на Галичину».

311. Кривецький Михайло (?—1929) — український громадсько-політичний діяч, економіст за фахом. Один з провідних діячів УПСС. У 1917–1919 рр. — радник фінансових установ українських урядів. В лютому — квітні 1919 р. — міністр фінансів в кабінеті С. Остапенка. В еміграції мешкав у Австрії та Франції.

312. Клемансо Жорж (1841–1929) — французький політичний і державний діяч, прем’єр-міністр Франції у 1906–1909 та 1917–1920 рр. Голова Верховної ради держав Антанти, був ініціатором висадки французького десанту на Чорноморському узбережжі України. Голова Паризької мирної конференції, один із авторів Версальського мирного договору, негативно ставився до вирішення європейських проблем на користь окремих народів колишньої Російської імперії, що боролись за свою незалежність. Заперечував необхідність створення незалежної української держави, наполягав на включенні українських етнічних земель до складу інших держав. У лютому 1920 р. пішов у відставку. Після поразки на президентських виборах у вересні 1920 р. відійшов від політичної діяльності.

313. Волошин Августин (1874–1945) — український політичний, культурний і релігійний діяч на Закарпатті. Освіту набув у богословській семінарії в Ужгороді, теологічному факультеті і вищій пед. школі у Будапешті. З 1900 р. — професор учительської семінарії в Ужгороді, а в 1917–1938 рр. — її директор. Видавав єдину українську газету в Угорщині «Наука» (1897–1918), згодом — «Свобода» (1920–1938). Заснував і очолював Народно-християнську партію (1923–1939), від якої обирався послом до чехо-словацького парламенту (1925–1929). 26.10.1938 р. був призначений прем’єр-міністром автономного уряду Підкарпатської Русі, а з утворенням незалежної держави Підкарпатська Русь 15.03.1939 р. став її президентом. Під час окупації краю Угорщиною разом з урядом переїхав до Праги. У 1945 р. заарештований радянськими спецслужбами. Помер у Бутирській тюрмі в Москві.