Микола Галаган - З моїх споминів (1880-ті—1920р.)

287. Марґолін Арнольд Давидович (1877–1956) — український громадсько-політичний діяч, дипломат, за фахом — правник. Народився в єврейській родині у Києві. У 1905–1917 рр. — генеральний секретар Південноросійського відділу Союзу боротьби за досягнення рівних прав євреїв, у 1906–1913 рр. засновник і президент Єврейської територіальної організації. Як слідчий і адвокат брав участь у «справі Бейліса». З 1918 р. належав до УПСФ, член Генерального суду часів УНР та Української Держави. За Директорії УНР — товариш міністра закордонних справ в урядах В. Чехівського та С. Остапенка. Входив до складу дипломатичної місії УНР на Паризькій мирній конференції (1919–1920), очолював надзвичайну дипломатичну місію УНР у Великобританії, відстоюючи право українського народу на державну самостійність. Неодноразово виступав у зарубіжній пресі із заявами про непричетність українського народу до організації антиєврейських насильств в Україні. З 1922 р. жив у США. Член-кореспондент Української вільної академії наук.

288. Олесь (Кандиба) Олександр Іванович (1878–1944) — український громадський діяч, відомий поет. З 1911 р. жив у Києві, брав участь в українському громадсько-політичному та літературному житті. У 1917–1919 рр. редагував журнал «Літературно-науковий вісник», співпрацював у видавництві «Лан». У січні 1919 р. призначений радником української дипломатичної місії в Угорщині, невдовзі виїхав до Відня, де у 1920 р. був редактором журналу «На переломі» й головою Союзу українських журналістів, співробітничав у часописі «Нова Україна». З 1924 р. жив у Празі, де й помер.

289. Петрушевич Євген Омельянович (1863–1940) — український галицький державний і політичний діяч, за фахом — правник. Належав до Української національно-демократичної партії. У 1907–1918 рр. — депутат австрійського парламенту, у 1910–1918 рр. — заступник, згодом — голова Українського парламентського клубу. Один з ініціаторів скликання 18.10.1918 р. у Львові Української Конституанти, яка перетворилася в Українську Національну раду на чолі з Є. Петрушевичем і проголосила створення ЗУНР. На Українському трудовому конгресі обраний членом Директорії УНР. 9.06.1919 р. Українською Національною радою був проголошений диктатором ЗУНР. Після окупації західноукраїнських земель польськими військами уряд диктатора виїхав до Кам’янця-Подільського, наприкінці листопада 1919 р. — до Відня. Після підписання С. Петлюрою Варшавської угоди уряд Є. Петрушевича продовжував активну міжнародну діяльність для захисту державних інтересів ЗУНР. 15.03.1923 р. екзильний уряд припинив свою діяльність, Є. Петрушевич склав свої повноваження і переїхав до Берліна. Намагався продовжити боротьбу з поляками за право українців Східної Галичини на створення окремої держави.

290. Біберович Ярослав (?—1948) — український галицький військовий і громадсько-політичний діяч, дипломат. Інженер-сапер у військах австро-угорської армії, отаман УГА, військовий представник, згодом голова дипломатичної місії ЗУНР в Угорщині, у 1920 р. — голова дипломатичної місії ЗУНР у Відні.

291. Окуневський Теофіл (1858–1937) — український громадсько-політичний діяч, за фахом — правник. Освіту здобув у Віденському університеті. Один із засновників Української радикальної партії (1890) та Української національно-демократичної партії (1899). У 1899–1900 рр. і 1913–1914 рр. — депутат галицького сейму, у 1897–1900 рр. і 1907–1918 рр. — депутат австрійського парламенту. У 1918–1919 р. — член Української Національної ради ЗУНР-ЗОУНР. З 1920 р. продовжив адвокатську практику в м. Городенка (нині — Івано-Франківська область).

292. Голубович Сидір (Ізидор, 1873–1938) — український галицький громадсько-політичний і державний діяч, за фахом — правник. Член Української національно-демократичної партії, з 1911 р. — депутат австрійського парламенту, з 1913 р. — галицького сейму. У 1915 р. — член Загальної Української ради. У жовтні 1918 р. був обраний до складу Української Національної ради, у листопаді—грудні 1918 р. очолював Державний секретаріат судових справ. З 4.01.1919 р. — голова Державного Секретаріату ЗУНР — ЗО УНР і одночасно — державний секретар фінансів, торгівлі та промисловості. У 1924 р. — один із засновників і голова Української трудової партії. Був одним з ініціаторів об’єднання національно-демократичних сил у Східній Галичині і створення Українського національно-демократичного об’єднання.