Микола Галаган - З моїх споминів (1880-ті—1920р.)

293. Масарик Томас Гарріг (1850–1937) — чеський політичний і державний діяч, вчений, професор Празького університету, перший президент Чехо-Словаччини (1918–1935). Під час Першої світової війни займав антиавстрійську позицію, у 1915 р. організував Чеський комітет у Парижі. Проявляв симпатії до українського національного руху. Очолював Чехо-Словацьку Національну раду, приділяв значну увагу формуванню Чехо-Словацького корпусу з військовополонених на території України. Після проголошення УНР досяг домовленості з українським урядом про екстериторіальність корпусу та надання йому матеріальної допомоги. Після укладення Берестейського мирного договору оголосив про скасування цієї умови, а частини корпусу з наступом німецьких військ на Україну відійшли на територію Росії. Т. Масарик як президент ЧСР надавав державну підтримку українській еміграції у Чехо-Словаччині, зокрема фінансово забезпечував українські вищі школи.

294. Кльофач Вацлав Ярослав (1868–1942) — чеський політичний діяч і публіцист. У 1897 р. належав до младочехів. У 1897 р. став одним із засновників Народно-соціалістичної партії, у 1901–1918 рр. — депутат австро-угорського парламенту, у 1914 р. заарештований за підозрою у державній зраді, амністований у 1917 р. У 1918 — тов. голови Чеського національного комітету, 1918–1920 рр. — військовий міністр Чехо-Словаччини, один із організаторів військової інтервенції в Угорську радянську республіку. У 1920–1924 рр. — тов. голови, 1925–1926 рр. — голова сенату ЧСР. Голова націонал-соціалістичної партії.

293. Масарик Томас Гарріг (1850–1937) — чеський політичний і державний діяч, вчений, професор Празького університету, перший президент Чехо-Словаччини (1918–1935). Під час Першої світової війни займав антиавстрійську позицію, у 1915 р. організував Чеський комітет у Парижі. Проявляв симпатії до українського національного руху. Очолював Чехо-Словацьку Національну раду, приділяв значну увагу формуванню Чехо-Словацького корпусу з військовополонених на території України. Після проголошення УНР досяг домовленості з українським урядом про екстериторіальність корпусу та надання йому матеріальної допомоги. Після укладення Берестейського мирного договору оголосив про скасування цієї умови, а частини корпусу з наступом німецьких військ на Україну відійшли на територію Росії. Т. Масарик як президент ЧСР надавав державну підтримку українській еміграції у Чехо-Словаччині, зокрема фінансово забезпечував українські вищі школи.

296. Левицький Дмитро (1877–1942) — український галицький громадсько-політичний діяч, правник і дипломат. Воював у складі австро-угорської армії, потрапив у полон. У 1917 р. очолював Галицько-буковинський комітет допомоги жертвам війни у Києві. У 1919–1921 рр. — посол УНР у Копенгагені. У 1920—1930-х рр. один із засновників і перший голова Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО). Редактор газети «Діло». Репресований радянською владою, помер у Бухарі під час заслання.

297. Карольї (Карої, Сагоіуі) Міхай (1875–1955) — граф, угорський політичний діяч. У 1906–1918 — депутат австрійського парламенту від Партії незалежності. У роки Першої світової війни добивався розриву союзу з Німеччиною та укладення сепаратного миру з Антантою. У жовтні 1918 р. був обраний головою Національної ради, у листопаді — голова угорського уряду. У січні—березні 1919 р. — президент Угорської республіки. У період Угорської Радянської Республіки емігрував. За часів правління М. Хорті спільно з угорськими соціалістами виступав проти його режиму, згодом брав участь в антифашистському і антивоєнному русі. В Англії очолював «Рух за демократичну Угорщину» (1943). У травні 1946 р. повернувся на батьківщину, у 1947–1949 рр. — посол Угорщини в Парижі, після демісії залишився у Франції, де й помер.

298. 8.01.1918 р. президент Сполучених Штатів Америки Теодор Вудро Вільсон оприлюднив документ, де було сформульовано 14 принципів, на яких мав бути укладений мир після закінчення Першої світової війни. Вони передбачали справедливе демократичне вирішення питань післявоєнного світового порядку: відмову від таємної дипломатії, скорочення збройних сил, самовизначення народів, справедливе врегулювання колоніальних питань і т. ін.

299. Стрипський Гіядор (Ядор, 1875–1949) — український закарпатський громадсько-політичний діяч, вчений-історик, філолог і етнограф. Освіту здобув у вузах Будапешта, Львова і Клужі. Співпрацював з В. Гнатюком і І. Франком Прихильник народовецької орієнтації у закарпатській культурі. Під час Першої світової війни видавав журнал «Ukrania» у Будапешті, у 1919 р. — редагував «Русько-Країнську правду». З 1920 р. жив і працював у Будапешті, був міністерським радником і продовжував досліджувати культуру й історію Закарпаття.