Микола Галаган - З моїх споминів (1880-ті—1920р.)

365. Карпинський Олександр Михайлович (1867–1929) — український громадсько-політичний діяч, правник за фахом. Родом з Підляшшя. До 1917 р. — член окружного суду в Чернігові. Належав до ТУП і УПСФ. З 22.11.1917 р. — тов. генерального секретаря внутрішніх справ. 17.07.1918 р. — член ради Міністерства закордонних справ Української Держави. Після закінчення національно-визвольних змагань — адвокат у м. Рівному, у 1922–1928 рр. — член польського сенату від українців Волині і голова Українського парламентського клубу.

366. Бачинський Євген Васильович (1878–1978) — український громадсько-політичний і церковний діяч, дипломат і журналіст. Народився на Катеринославщині у шляхетській родині, по батькові належав до роду гетьмана І. Виговського. Одержав військову освіту. Був членом таємної організації «Всероссийский союз офицеров», яка планувала силою змусити Миколу II проголосити конституцію і встановити федеративний устрій у Росії. За участь у політичній діяльності переслідувався царською владою. У 1908 р. емігрував до Франції, де став фундатором Українського клубу в Парижі. У 1914–1918 рр. — член Союзу визволення України, його представник у Швейцарії. Видавець українських часописів, засновник книгарень; заст. директора Українського пресового бюро у Лозанні. У січні 1919 р. очолив консульство УНР у Лозанні. З 1922 р. — офіційний уповноважений УАПЦ (Київської) у Західній Європі. У 1955 р. був висвячений на єпископа УАПЦ-Соборноправної. Видавець і редактор, а також кореспондент українських часописів за кордоном.

367. Братіяну Іоан (1864–1927) — румунський політичний і державний діяч. У 1910–1911, 1914–1918 і 1922–1927 рр. — президент Ради Міністрів Румунії.

368. У вересні 1919 р. штати українських посольств І рангу в Австрії, Берліні, Туреччині та Болгарії за браком коштів були скорочені вдвоє, з 14 працівників до 7. Це були ключові дипломатичні репрезентації УНР в країнах колишнього Почвірного союзу, які після підписання Берестейської угоди 27.01.1918 р. офіційно визнали Україну незалежною державою. Статус цих представництв УНР за кордоном дозволяв вирішувати значно більше коло питань, ніж статус 2-го розряду, який мали надзвичайні дипломатичні місії в країнах, що визнали УНР тільки de facto. Поряд із занепокоєнням скорочення коштів на фінансування посольств у Берліні та Відні М. Галаган, як і інші керівники дипломатичних репрезентацій, висловлював занепокоєння відставкою В. Липинського з посади голови посольства у Відні ще 9.06.1919 р. Посада керівника репрезентації, яка протягом 1919–1920 рр. була фактичним координуючим центром усієї української дипломатії, тривалий час залишалася не зайнятою. Лише у листопаді 1919 р. на нове місце призначення прибув Г. Сидоренко, який перед тим очолював українську делегацію в Парижі.

369. Йдеться про брошуру О. Шульгіна про Україну, її історію та природні багатства, яка розповсюджувалася серед делегатів Паризької мирної конференції.

370. Вахнянин Остап (1890–1924) — український галицький громадсько-політичний і культурний діяч. У 1919–1920 рр. — кур’єр українських дипломатичних представництв за кордоном. Автор праць про організацію Пласт.

371. Очевидно, М. Галаган мав на увазі спільну заяву від 1.12.1919 р. радників від ЗОУНР у складі української делегації на переговорах з польським урядом. Заява була адресована голові української дипломатичної місії і міністру закордонних справ УНР А. Лівицькому. У ній висловлювалася незгода щодо встановлення кордону між Україною і Польщею по річці Збруч. Одночасно наголошувалося, що об’єднана делегація УНР не має права без урахування представників ЗОУНР приймати рішення щодо території Східної Галичини.

372. Йдеться про М. Славинського. — Див. прим. 358.

373. Гірса Вацлав (1875—?) — визначний чехо-словацький політичний і державний діяч, за фахом — лікар. Народився в Україні. Тривалий час працював лікарем у Києві. З 1919 р. — тов. міністра закордонних справ Чехо-Словаччини. Сприяв організації української еміграції в ЧСР, при його безпосередній допомозі у Празі та Подєбрадах були створенні українські вищі школи та культурно-освітні заклади.

374. Чижевський Павло Іванович (1860–1925) — український ^громадсько-політич-ний і земський діяч, дипломат. У 1918 р. — голова торговельної делегації Української Держави у Швейцарії. У січні 1919 р. призначений Полтавським губернським комісаром.