Энтони Смит - Нації та націоналізм у глобальну епоху

Проте на Заході обидві моделі нації — етнічна й громадянська — все більше ставляться під сумнів та явно підважуються. Знов-таки масова імміграція, наплив екс-колоніальних народів, потік біженців та шукачів притулку, а також вплив ґастарбайтерів стали каталізаторами й матеріалом процесу переозначення нації та появи нового розуміння колективних зв’язків і приналежності. Як наслідок виникли спроби обвінчати громадянський ідеал із новішою концепцією «розмаїтої» нації. У цій концепції складові етноси, які утворюють національну державу, розглядаються як осереддя емоційної прив’язаності і приналежності. Відтак їм надаються широкі повноваження щодо їхнього суспільного й культурного життя; їх заохочують зберігати свою культурну спадщину чи то через федеральні, чи то звичаєві механізми; але ідентичність нації як одного цілого уособлюється в національній державі, її законах, громадській культурі й міфах про заснування. Сполучені Штати Америки подали зразок для розмаїтої концепції нації. Історичне домінування в ній білої пуританської англосаксонської культури й мови, поєднане з месіанськими міфами про її походження й заснування, забезпечило міцний етнічний фундамент для її подальшого експериментування з культурним плюралізмом. За допомогою англійської мови й культури, кодексів законів і конституційних структур свого федеративного улаштування Сполучені Штати домоглися успіхів у справі згуртовування хвиль та поколінь іммігрантів, які накочувалися на країну одна за одною від кінця XIX ст. Це дозволило кільком етнічним спільнотам, які входять до складу Сполучених Штатів, досягти значних свобод і здобути значні ресурси в широких царинах суспільного життя, культури й навіть політичної організації, незважаючи на те, що тривалий час вважалося, ніби їхні відмінні й чужоземні етнічні культури зазнають ерозії, якщо приймуть американське кредо з його провіденціалістськими міфами, етнічною спадщиною й громадською культурою англосаксонських засновників. Лише недавно ідеал справжньої етнічної строкатості в рамках всезагальної національної єдності, опертої на національну державу та її англосаксонську громадську культуру, стали приймати повсюдніше, але аж ніяк не повсюдно.

Визначна властивість американського націоналізму — його глибинний запал. Сполучені Штати — одна з дуже небагатьох національних держав, які уникли «проблеми національностей» усупереч своїй надзвичайній строкатості, незважаючи на яку багато груп добре почуваються під міцним покровом спільної американської долі. Звичайно ж, Сполучені Штати обсідають надокучливі расові й етнічні проблеми. Та за рахунок того, що іммігранти були розсіяні по всьому континенту й не укріпилися на якійсь територіальній базі, етнічне суперництво не призвело до етнічних націоналізмів (за винятком нетривалого епізоду між деякими групами темношкірого населення в 1960-х pp.). У той же час більшість іммігрантських етнічних груп, як і більшість темношкірого й американо-індіанського населення, приєдналася до американського ідеалу, історично опертого на англосаксонській культурі. А там, де вони на це не пішли, як недавня хвиля латиноамериканських іммігрантів, їхня поведінка викликала в багатьох штатах сильну, хай і нерівномірну, реакцію поміж англомовних американців на захист англійської мови [175] Опис американського месіанського націоналізму див.: Kohn (1957a) та Tuveson (1968); про «символічну етнічність» третього покоління людей білого походження див.: Gans (1979). .

У Канаді подібне федеративне улаштування, хоч і без супровідних об’єднувальних міфів про походження й заснування, гарантувало, що під єдиним склепінням національної правової і політичної структури етнічні спільноти користуватимуться широкими можливостями в економічній, політичній та культурній сферах. Віднедавна, після квебекської тихої революції, прихильність до багатокультурності й ідеалу розмаїтої, поліетнічної нації виросла настільки, що разом із ефектами квебекських самостійницьких тенденцій, на думку багатьох, сама тканина будь-якої історичної ідентичності, яка живить канадську федерацію, наражається на небезпеку. У канадському випадку двоїсте культурне походження держави й суспільства, а також її ліберальна імміграційна політика, створили унікальну ситуацію на самісінькому рубежі виживання національної ідентичності.

Не слід перебільшувати значення «розмаїтої» моделі. Порівняно з громадянською й етнічною моделями вона лише нещодавно здобула підтримку, та й то лише в небагатьох національних державах, помітно іммігрантських суспільствах на зразок Канади, Сполучених Штатів, Австралії, Нової Зеландії й Аргентини. Не позбавлена ця модель і своїх проблем. У більшості згаданих випадків існувала домінантна етнічна еліта — креольські або англосаксонські першопрохідці й поселенці. І саме вони створили правову, мовну й освітню структуру нової національної держави, надали їй більшість її героїв та міфів про походження, хоч деякі з них останнім часом і стали об’єктами критичного аналізу. Тільки після кількох десятиліть великі напливи іммігрантів таки почали змінювати характер національної спільноти й зробили розмаїтою її колишню етнонаціональну ідентичність. Менше з тим, етнічні засади встановили обмеження на те, кого можна допустити до «розмаїтої» нації, щоб при цьому не знесилити повністю спільноту і її національну солідарність. Там, де порушенням таких обмежень надмірно зловживали, як у Канаді з її двоїстою етнічною спадщиною, альтернативними міфами про заснування і войовничим франкомовним рухом, єдність і цілісність самої національної держави, а також її розмаїтий, багатокультурний націоналізм наражалися на небезпеку. Центральна складність «розмаїтої» нації відкривається в її неспроможності гарантувати достатню політичну згоду після відмови від етнічної солідарності й громадянської уніфікованості [176] Про такі розмаїті іммігрантські держави див.: Seton-Watson (1977, ch. 5); про їхнє креольське походження див.: Anderson (1983, розділ 4). Про канадський випадок див.: Pinard and Hamilton (1982) та Laczko (1994). Щодо багатокультурності та квебекців у Канаді див.: Birch (1989) та Meadwell (1989). .