Едита Бояновська - Микола Гоголь - між українським і російським націоналізмом

Цю книгу можна назвати ревізією русифікованого образу Гоголя. Уважне прочитання його творів показує, що цей образ — результат культурної політики, а не наукового аналізу. У процесі канонізації Гоголя як великого російського письменника націоналістичне значення його перейнятості українськими темами нівелювалася, а його іронічно-критичне бачення Росії затерлося. Ця книга — спроба свіжого погляду, спроба відкинути кліше та догми, спроба розглянути Гоголя з перспективи його епохи, коли його «російськість» не вважалася аксіоматичною.

Це завдання було не з легких, воно вимагало трохи детективної роботи, бо навіть стандартним академічним виданням Гоголя не завжди можна вірити (див. Розділ 3). Під час ревізії критичного дискурсу, що висвітлював національну відданість Гоголя, я намагалась уникнути другої крайності, мовляв, він зовсім не цікавився російським націоналізмом. Мій Гоголь знаходиться «між». Це ключовий термін у назві: між двома культурами та національними парадигмами, що співіснували в імперській структурі. У книзі я намагаюся показати ці взаємозв’язки.

Якщо взяти до уваги тези, які я хочу донести, і важливість Гоголя для української культури, мені надзвичайно приємно, що з книгою тепер матиме змогу ознайомитися саме український читач. Сподіваюсь, моя книга долучиться до дискусії на тему цього вічно контроверсійного письменника, чиї твори, як можна побачити в останній російсько-українській кінодуелі «Тарас Бульба», настільки ж важливі для цих двох культур, як і в часи самого Гоголя.

Хочу щиро подякувати видавництву «Темпора» за українське видання моєї книги, Андрієві Бондарю за переклад, Ірині Давидко за редакцію та Лесеві Белею за логістику. Щиро вдячна за можливість виправити кілька недоглядів, які закралися в англомовне видання. Дякую Юрієві Барабашу за чудовий дизайн (кращий, ніж в англомовному виданні). Я також щиро вдячна Віталію Чернецькому та Ірині Дмитришин, які допомогли знайти українського видавця.

Едита Бояновська

Грудень, 2012

Коли 1844 року Александра Осіповна Смірнова запитала Миколу Васильовича Гоголя: Спуститесь в глубину души вашей и спросите, точно ли вы русский или хохлик? , вона поставила перед письменником питання, яке загнало у глухий кут його сучасників і до сьогоднішнього дня породжує дискусії [1] А. О. Смирнова, письмо к Гоголю от 26 сентября 1844. Русская старина 59 (1888): 59. . Вперше цю тему порушили на зібранні російського вищого світу, де Гоголя було звинувачено в явному браку любові до Росії та надмірній прихильності до України. Гоголь, що був близьким другом Смірнової, дав на її цілком прямолінійне запитання своєрідну відповідь: Вы говорите: «Спуститесь в глубину души вашей и спросите, точно ли вы русский или хохлик». Но скажите мне, разве я святой, разве я могу увидеть все свои мерзости? Досить несподівано Гоголь асоціює питання своєї національної ідентичності з моральною недосконалістю. Потім він розроджується тирадою, яка демонструє його глибоко вкорінену невпевненість у цьому питанні: він дорікає Смірновій за те, що вона вказує на його недоліки, скаржиться на підлі спекуляції стосовно його дволикості, підозрює своїх друзів у лихій волі, ремствує з приводу зазнаних ним образ і наголошує на своєму бажанні стати кращою людиною. Таким чином, пряме запитання Смірнової провокує захисну реакцію, яка демонструє продуману позицію, що її Гоголь побачив сам, втягнутий у просякнуту націоналізмом атмосферу 1840-х років. Його колеги та критики наполягали на тому, щоб він був більш русским , і якоюсь мірою він інтерналізував цей імператив. Його українськість виявилася перешкодою, що втілилася в ототожненні Гоголем недосконалої російськості з аморальністю.

Характерно, що ні Смірнова, яка виросла в Україні та поділяла Гоголеву ностальгію за нею, ні сам Гоголь не використовують нейтральні терміни на кшталт «українця» або «малороса». Замість них вони обирають термін хохлик — зменшену версію російського етноніма хохол , що його можна вільно перекласти канадським терміном Uke , із виразним натяком на провінційність. Подібний слововжиток нагадує практику використання зневажливих суспільних ярликів сьогоднішніми марґіналізованими соціальними групами. Врешті-решт, Гоголь, хоч і непрямо, приймає виклик Смірнової: Вы знаете, что я могу быть ближе всех других к гордости, знаете также, что проступков может быть у меня больше, чем у всех других, потому что я, как вам известно, соединил в себе две природы: хохлика и русского ( ПСС 12, 360) [2] Николай Гоголь. Полное собрание сочинений, т. 12. Москва: Изд. Акад. наук СССР, 1937—1952, С. 357. Далі — ПСС . . Згідно з цим листом, поєднання російськості й українськості, вочевидь, примножувало Гоголеві гріхи та провини.