Соломон Ґольдельман: Жидівська національна автономія в Україні 1917-1920

Автор цієї книги Соломон Ізраїлевич Ґольдельман — визначний жидівський та український науковий, громадський і політичний діяч. Він — колишній член уряду Української Народної Республіки, професор Української господарської академії (УГА) в Подєбрадах, ініціятор та один із засновників, почесний доктор Українського технічно-господарського інституту (УТГІ), дійсний член Української вільної академії наук (УВАН). Наукове товариство ім. Шевченка, найстарша українська наукова установа, відзначаючи 80-ліття з дня народження Достойного Ювілята, іменувала його (9 червня 1966) дійсним членом Історично-філософічної секції. У мотивації при ставленні кандидатури на голосування було сказано: «Внесення є обосноване в рівній мірі науковою, що й громадсько-політичною працею кандидата та його виключними заслугами для української науки та для української спільноти». Бо й справді Соломон Ізраїлевич Ґольдельман є не тільки визначним соціологом, економістом та істориком, який присвятив дуже багато уваги проблематиці України. Публікуючи свої праці різними мовами — українською, ідиш, гебрейською, англійською, німецькою, російською, — він чимало спричинився до зазнайомлення чужинецьких наукових кіл з цією проблематикою. Долучений до цієї книги список важливіших праць дає дуже неповне уявлення про наукову та публіцистичну працю Достойного Автора, бо його численні статті друкувалися і в багатьох різних журналах та газетах.

Соломон І. Ґольдельман — визначний педагог, якого колишні студенти згадують завжди з глибокою пошаною і теплими почуттями вдячности. Він — громадський діяч, який вклав багато ініціятиви і присвятив свої зусилля, труд та знання справам жидівської та української спільноти. Він — політичний діяч, передусім палкий жидівський патріот, але і сповнений любови до України, де провів своє дитинство і молодечий вік. Цій країні він віддав свої сили та здібності, зокрема в бурхливі часи революції й громадянської війни, коли творилася українська держава. В дусі сіоністично-соціялістичного світогляду в нього викристалізувалось і усталилося переконання, що кожний гноблений чи поневолений народ гідний визволення і права на власну державу. У час революції Симон І. Ґольдельман висловився рішуче за українську державність та співпрацю між українським і жидівським народами. Згідно з такою настановою проходила вся його діяльність. У грудні 1918 року він писав: «Дійсна потреба, для нас, жидівських соціялістів на Україні, потреба революційна і національна — в активній допомозі ділу повстання українських селян і робітників. Як така допомога, явна і ясна буде, — буде зроблений перший позитивний крок по шляху порозуміння двох народів, нашого і українського…» (Листи жидівського соціял-демократа про Україну, Відень 1921).

Але політичні фактори та умови склалися були знову на порізнення обидвох народів — українського і жидівського. Проте, не зважаючи на всілякі суперечності, труднощі, трагічні події та глибоке розчарування, Соломон І. Ґольдельман крокував таердо та послідовно по обраному шляху і залишився на все життя вірним ідеалам, які визнав за єдино правильні.

І в тому виявляється індивідуальність Ґольдельмана як людини, глибоко гуманної в настанові і мужньої в її здійсненні. Він завжди мав відвагу бути не популярним, плисти проти хвиль, одверто висловлювати свої думки. Соломон І. Ґольдельман завжди і єдино шукав правди, в її найглибшому значенні. Він має респект тільки перед правдою. А правда така, що обидва народи — український та жидівський — мусять позбутися ресантиментів та ворогування і жити у взаємній пошані, співпраці та дружбі. У цьому відношенні Достойний Автор посідав виняткове становище і увійде до історії обидвох народів як дороговказ та передвісник кращого майбутнього. А це майбутнє вже нині зарисовується, бо ось речник молодої ґенерації на Україні, Іван Дзюба, каже: «Як українцеві, мені соромно, що і серед моєї нації — як і серед інших націй — є антисемітизм, є ті ганебні, негідні людськости явища, які звуться антисемітизмом. Ми, українці, повинні в своєму середовищі боротися з будь-якими проявами антисемітизму чи неповаги до єврея, нерозуміння єврейської проблеми. Ви, євреї, повинні в своєму середовищі боротися з тими, хто не поважає української людини, української культури, української мови, хто несправедливо вбачає в кожному українцеві антисеміта…» (Вячеслав Чорновіл, Лихо з розуму, збірник матеріялів з України, Париж 1967).