Володимир Сідак - НАЦІОНАЛЬНІ СПЕЦСЛУЖБИ В ПЕРІОД УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1921 рр.

У 90-і роки кількість істориків, які звернулися до проблематики національно-визвольного руху в Україні 1917-1921 рр., стала вимірюватися сотнями. Масовий інтерес наукової громадськості до цих проблем цілком відповідав суспільним потребам. Адже історичний досвід національного державотворення початку XX ст. був практично забороненою темою в радянські часи. Тепер же він підлягав вивченню і осмисленню, щоб можна було винести уроки для сьогодення. Сучасна національна державність будується на радянському фундаменті, але з максимальним використанням демократичних традицій УНР і ЗУНР.

Масовий інтерес істориків до проблем 1917-1921 рр. призвів до дублювання найбільш популярних тем. З'явилося багато публікацій, які практично повторюють одна одну. Проте залишається важлива сфера, в якій практично відсутня конкуренція, – діяльність спецслужб. Безперечне лідерство в цій царині з 1994 року належить В.С.Сідаку. В руках у читача – останнє його дослідження, яке має підсумковий характер і охоплює всі аспекти досить специфічної теми. Автор зупиняється на зародженні органів державної безпеки в УНР періоду Центральної Ради, вивчає структуру та основні напрями діяльності спецслужб Української Держави Павла Скоропадського, детально аналізує роботу органів безпеки Директорії і специфіку функціонування розвідки та контррозвідки ЗУНР. Окремий розділ монографії присвячено особливостям діяльності спецслужб Державного центру УНР в екзилі.

Навіть побіжне ознайомлення із змістом монографії дає відповідь на причини відсутності конкуренції різних авторів у цій темі. Крім грунтовної загальноісторичної підготовки, її розробка потребує спеціальних знань, якими історики не володіють. Проте це завдання виявилося під силу В.С.Сідаку – кадровому військовому, генералу, організатору і ректору Академії Служби безпеки України, з-під пера котрого вийшло близько двох десятків публікацій з проблеми. Багато років він працював у тісному контакті з науковцями Інституту історії України, де вийшло друком кілька його брошур і грунтовна стаття в "Українському історичному журналі", пов'язані з проблематикою відділу історії Української революції 1917-1921 рр. Отже, монографія є підсумком великої аналітичної роботи над першоджерелами, яких раніше не торкалася рука дослідника.

Монографія В.С.Сідака грунтується переважно на документах - використовуються матеріали близько трьох десятків архівних фондів, які вперше відкрилися тільки після 1991 р. Окремі з них, скажімо, Архіву Служби безпеки України, й досі мало доступні для істориків. Поряд з архівними використані деякі друковані матеріали, здебільшого відомчого характеру.

Автор прагнув опрацювати всю можливу інформацію перед тим, як написати цю книгу, і, можна стверджувати, досяг мети. Звичайно, в його дослідженні залишилися певні лакуни, але знайти суттєві додаткові джерела вже навряд чи вдасться. Не треба забувати, що українські держави, архіви яких досліджуються у книзі, швидко загинули. Разом з ними загинула або була спеціально знищена основна частина письмових матеріалів, які відбивали діяльність спецслужб.

У монографії досліджуються ключові питання діяльності органів безпеки – особливості державної політики в цій галузі, правове регулювання, форми, методи та "механізми" їх роботи, кадровий склад. Найбільш важливим висновком, який випливає з усього змісту книги, є те, що національні спецслужби були і діяли на всіх напрямках. Це означає, що попри короткий період існування УНР, Українська Держава гетьмана П.Скоропадського і ЗУНР виявилися спроможними в умовах воєнної або напіввоєнної обстановки завзято вести боротьбу з розвідками і контррозвідками інших держав.

Переконаний, що книга В.С.Сідака викличе інтерес у широких читацьких колах.

Заступник директора Інституту історії України Національної академії наук

професор С.Кульчицький

Генерал-лейтенант Сідак Володимир Степанович- доктор історичних наук, кандидат юридичних наук, професор. Закінчив філологічний факультет Рівнен­ського державного педiнституту. З 1970 р. на службі в органах державної безпеки. Пройшов шлях від молодшого оперативного працівника до заступника начальника управління. З 1988 року очолює спеціальні вищі заклади освіти; організатор і перший ректор Національної академії Служби безпеки України. Є автором понад 60 наукових праць, з яких близько 20 присвячені історії спеціальних служб України.