Володимир Сідак - НАЦІОНАЛЬНІ СПЕЦСЛУЖБИ В ПЕРІОД УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1921 рр.

Автор висловлює щиру подяку працівникам Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, центральних державних історичних архівів у Києві та Львові, Державного архіву СБУ, Інституту історії України Національної академії наук за допомогу в пошуках матеріалів для написання книги.

Перш ніж перейти до теми дослідження, варто, напевне, визначитися із терміном "національні спецслужби". Концепція (основи державної політики) національної безпеки України дає таке визначення системи національної безпеки: "...Це організована державою сукупність суб'єктів: державних органів, громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, об'єднаних цілями та завданнями щодо захисту національних інтересів, що здійснюють узгоджену діяльність в рамках законодавства України" [1] 109, с.154 . Виходячи з цього національними спецслужбами України можна назвати державні органи спеціального призначення, які за допомогою оперативних сил та засобів забезпечують безпеку Української держави та захист її життєво важливих інтересів від внутрішніх та зовнішніх загроз.

Вживаючи термінологічне сполучення "стан наукової розробки" щодо проблеми історії національних спецслужб часів боротьби за державність України (1917-1921 рр.), слід насамперед зазначити, що воно дуже умовне, бо фактично проблема ця науковцями не розроблялася: з-під пера дослідників до 1991 р. не вийшло жодної узагальнюючої спеціальної праці з минулого органів безпеки нерадянських державних формацій.

В історіографії державного будівництва, військовій історії українських нерадянських державних формацій практично відсутня така гілка досліджень, як студіювання історії їх спеціальних служб. Певні моменти та окремі сюжети розпорошені по літературі, присвяченій історії державного будівництва, розбудові силових структур, історії війн цих форм державності.

При аналізі попереднього доробку у сфері історії національних спецслужб автор вбачав ознаки наукового підходу до проблеми лише за наявності у працях дослідників таких аспектів, як:

- характеристика й аналіз внутрішнього і зовнішнього становища країни (воєнно-політична ситуація, зовнішні загрози, антидержавницька діяльність опозиційних політичних сил, підривна робота іноземних спецслужб та зв'язаних з ними підпільних і повстанських формувань, наявність злочинних угруповань тощо);

- висвітлення нормативно-правової бази формування силових структур української державності, загальний курс країни в галузі оборонного будівництва та створення правоохоронних органів, ухвалення конкретних правових актів щодо цих структур, позиції певних партійно-політичних сил та окремих державних діячів стосовно силових органів тощо;

- характеристика окремих спеціальних органів та служб українських державних формацій (їх відомча належність, структура, штати, кадровий склад, місце і роль у загальних зусиллях щодо захисту державності України);

- аналіз конкретних форм і методів роботи спецслужб України, певних заходів у межах їх компетенції.

Слід враховувати, що ціла низка історичних, суспільно-політичних, ідейно-теоретичних та інших чинників, пов'язаних з трагічною долею української державності взагалі, зумовила надзвичайну строкатість, фрагментарність у висвітленні тих чи інших сторін діяльності українських спецслужб. Тим більше, що історіографія проблеми формувалася зусиллями двох протилежних таборів дослідницьких сил. Один з них, репрезентований творами істориків з української діаспори, мав чітко визначену орієнтацію на ідею незалежності України, нерідко відзначався плюралізмом думок, жвавим інтересом до історії її державних інституцій у 1917-1921 рр., і в тому числі - до минулого її силових відомств. Інша група дослідників, що працювала у специфічних умовах СРСР та радянської України, виступала з позицій апологетики радянського державотворення в Україні, а відтак - необ'єктивно, однобічно підходила до минулого інших форм української державності. Якщо дослідники цього табору і торкалися питань історії українських силових структур - противників радянської влади, то лише під кутом зору їх протистояння. Все це призводило до привнесення в характеристики національних спецслужб і масових антирадянських повстансько-підпільних рухів відвертої ідеологізації, до ігнорування історичної правди в інтересах соціального замовлення.