Володимир Сідак: НАЦІОНАЛЬНІ СПЕЦСЛУЖБИ В ПЕРІОД УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1921 рр.

Розвідка та контррозвідка... Серед різновидів людської діяльності немає інших, які б так завзято увінчувались ореолом таємничості. Остання зумовлена як об'єктивно-поважними, так і штучно-суб'єктивними причинами і за своїми соціальними наслідками часто була шкідливою, бо ставала, як правило, в кращому випадку предметом політичних спекуляцій, а в гіршому - зловживань владою та злочинів. Ось чому перше завдання кожного наукового дослідження діяльності спецслужб - розвіяти туман надмірної таємничості, сказати правду про роботу бійців таємного фронту, зробити її надбанням науковців та широкого кола читачів.

Інтерес до цієї проблеми ще більше зростає, коли мова заходить про історію національних спецслужб України, адже в літописі українського народу ця сторінка завжди була білою плямою. Білою, тому що для ідеологізованих, недемократичних систем це було дуже вигідно. Бо народ, що не знає своєї власної історії, стає іграшкою в руках політичних авантюристів, безпорадною чередою, яка, не вміючи боронити себе, приречено йде туди, куди жене її батіг пастуха. Заповнити цю білу пляму - відповідальне завдання науковця-історика. Головна мета монографії - довести, що український народ не лише творець шедеврів матеріальної та духовної культури, а що цей народ наполегливо й цілеспрямовано виборював свою незалежність, мужньо її відстоював, у тому числі й особливими, спеціальними засобами.

Об'єктом дослідження і є система спеціальних служб української національної державності 1917-1920 рр. та Державного Центру УНР в екзилі у 1921 р., різноманітні аспекти їх професійної діяльності в Україні та за її межами. На основі аналізу першоджерел та наукової літератури простежується процес їх становлення, розкриваються особливості функціонування як окремої важливої складової української державності. Мета автора - з'ясувати організаційний устрій, функції, форми, методи і напрямки діяльності спеціальних служб України періоду Центральної Ради, Української Держави Гетьмана П.Скоропадського, Директорії УНР, Західно-Української Народної Республіки, Державного Центру УНР в екзилі як специфічних державних інституцій.

У зв'язку з цим у праці здійснюється спроба спростувати думку, яка поширюється нерідко деякими політичними силами, про якусь "природжену анархічність" української нації, розвіяти міф про "бездержавність" українського народу, показати, що він був суб'єктом своєї державності в історії і спроможний не лише створювати основні гілки влади, а й формувати свої спецслужби та забезпечувати їх ефективне функціонування. Це вкрай важливо сьогодні, коли створюється правова демократична Українська держава.

З відомих причин всебічні спеціальні дослідження історії національних спецслужб у вітчизняній та зарубіжній літературі відсутні. І хоча останнім часом у пресі інколи з'являються деякі документи й мемуари - часто цікаві й навіть сенсаційні, - цим публікаціям бракує одного - науковості. А ті нечисленні дослідницькі праці, що вийшли раніше, торкаються лише окремих аспектів проблеми. Ця книга є спробою комплексного висвітлення процесу становлення й оперативної діяльності спеціальних служб України у 1917-1921 рр. на основі введення до наукового обігу великого масиву раніше не відомих архівних матеріалів, синтезу мемуаристики, тогочасної преси й наявної наукової літератури. При цьому деякі аспекти проблеми вперше відокремлюються як самостійні.

Не можна обійти увагою і таке важливе прикладне спрямування дослідження, як використання досвіду державотворення в Україні. Адже розвідка та контррозвідка, інші спеціальні служби, що покликані вирішувати проблеми зовнішньої і внутрішньої безпеки країни, - невід'ємні атрибути будь-якої державної формації. Цілком закономірно, що відновлення державного суверенітету України 24 серпня 1991 року започаткувало процес розбудови її власних спеціальних служб. Але вони створюються не на порожньому місці. Тут важливо творчо використати історичний досвід будівництва вітчизняних спецслужб періоду боротьби за українську державність у 1917-1921 рр. Вивчення досвіду створення і функціонування національних спецслужб зазначеного періоду за цілим рядом аспектів буде корисним сьогодні при подальшому вдосконаленні, підвищенні ефективності системи державної безпеки, яка адекватно відповідала би пріоритетним напрямам загальнополітичного курсу країни, її конституційним підвалинам, оперативній обстановці в Україні та ситуації навколо неї, науковим вимогам щодо структур державного управління як таких.