Наукове студіювання даної проблеми має й суто теоретичне значення, бо, по-перше, надає додаткову можливість для розуміння певних суттєвих моментів історії державотворення в Україні, її військової історії, суспільно-політичної думки, міжнародних зв'язків України у період, що розглядається. По-друге, висвітлення порушеної проблеми, як сподівається автор, сприятиме формуванню сучасної концепції державної безпеки України. Та й взагалі, слід зазначити, що для конструктивної праці, спрямованої на подальший розвиток органів державної безпеки сучасної України, важливим є використання солідної науково-теоретичної бази, у тому числі досліджень, що розкривають їхню історію.
Автор ставить за мету розвіяти і ще один живучий міф про те, що діяльність спецслужб не підвладна начебто науковому аналізу, не піддається раціональному дослідженню. Оскільки робота розвідника та контррозвідника - це не наука, а мистецтво і навіть просто ремесло. Тут, мовляв, немає закономірностей, системи. Все визначається лише суб'єктивними пристрастями, здібностями, майстерністю... Жодних узагальнень бути не може. Що на це можна відповісти? В таких міркуваннях спостерігається поверхове знання суті справи. Діяльність співробітника спецслужби, точніше, оперативна практика - це справді мистецтво, подекуди дуже високе й досконале. Як у всякому мистецтві, тут присутня значна частка суб'єктивного, і шаблони та стереотипи не повинні мати місце. Тим більше, що діють "бійці таємного фронту" в несхожих, неповторних і нестандартних ситуаціях. Але це зовсім не означає, що їхню діяльність не можна аналізувати. Як відомо, між мистецтвом та наукою прірви не існує, вони - не антиподи. І узагальнення притаманне не лише науці, а й мистецтву, де зветься типізацією. Мистецтво та наука - споріднені форми суспільної свідомості, особливо, коли йдеться, з одного боку, про оперативне мистецтво, а з іншого - про історичну науку. Як оперативне мистецтво, так і історія є сплавом об'єктивного й суб'єктивного, зовнішнього й внутрішнього, необхідного та випадкового.
Крім того, оперативна практика, як і діяльність спецслужб у цілому, підвладна науковому аналізу в тому випадку, коли цей аналіз вільний від ідеологічних пристрастей. Мова даної праці - це мова наукових, суто об'єктивних фактів. Проте автор - не сторонній, байдужий їх реєстратор. Адже діяльність спецслужб здійснювалась не у вакуумі. Вона була завжди пов'язана з політикою. Тому об'єктом дослідження є хронологічний відрізок, який за масштабами та гостротою політичної боротьби не має аналогів в історії. Це період з весни 1917 р. (створення Центральної Ради й виникнення передумов для формування вітчизняних спеціальних служб) і до листопада 1921 р. (припинення відкритої збройної боротьби з боку Державного Центру УНР в екзилі), тобто, історичний період, коли відбувалося становлення Української держави та тривала збройна боротьба за її суверенітет.
Ось чому при аналізі тогочасної обстановки в Україні особливу увагу автор приділяє її воєнним і політичним аспектам. Одне з головних завдань дослідження, вирішенням якого воно започатковується, - дати характеристику воєнно-політичної та оперативної обстановки в Україні й ситуації навколо неї напередодні та в період національно-демократичної революції 1917-1921 рр., чинники яких значною мірою визначали особливості створення і безпосередньої діяльності спецслужб України. Автор намагається проаналізувати детермінаційний вплив комплексу внутрішньополітичних і міжнародних обставин на формування спеціальних служб України. Не менш важливим є також показ особливостей державної політики щодо правової регламентації будівництва й діяльності органів безпеки.
При підготовці монографії автор спирався на структурно-системний метод аналізу, особливо там, де мова йшла про організацію, форми й методи діяльності спецслужб. Застосування цього методу дозволило вирішити ряд завдань, зокрема: висвітлити організаційний устрій, функції та головні напрямки роботи спеціальних служб України: загальнодержавної розвідки та контррозвідки, військової розвідки й контррозвідки, інших органів безпеки, спеціальних підрозділів повстансько-підпільних рухів часів Української революції 1917-1921 рр.; проаналізувати генезис форм і методів роботи спеціальних служб; дати характеристику кадровому складу цих спецслужб у соціальному, політичному й професійному аспектах; виявити провідні закономірності становлення спеціальних служб за умов формування української національної державності, дослідити нормативно-правову базу їх діяльності.
Читать дальше