Володимир Сідак - НАЦІОНАЛЬНІ СПЕЦСЛУЖБИ В ПЕРІОД УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1921 рр.

Але там, де йдеться про зміст діяльності органів безпеки, системно-структурний аналіз виконує допоміжну роль, бо має певні межі свого застосування. Ось чому на озброєння при підготовці та написанні праці береться ціла низка діалектико-методологічних засобів. Це насамперед єдність історичного та логічного. Адже історія пишеться не тільки для історії, а й для сьогодення, бо вона - це не лише минуле. Точніше, це не стільки минуле, скільки людська діяльність, яка має свої закономірності, одна із яких - спадкоємність минулого, сьогодення й майбутнього. Ось чому в роботі використовуються ретроспективний, порівняльно-історичний методи та метод історичної аналогії. Автор ставить за мету довести в дослідженні, що в логічне, тобто сьогодення діяльності спецслужб, треба взяти історичне, але виправлене, звільнене від усякої лузги, від випадковостей та помилок минулого. Через дослідження проводиться діалектична ідея наступності, яка вимагає брати з історії для сьогодення прогресивно-позитивне. Тому практичне значення теоретичного дослідження - відповісти на запитання: якими повинні бути сьогодні Служба безпеки, військова розвідка, інші спецслужби України, що вони мають запозичити з минулого, яку спадщину, яке надбання? Лише в цьому випадку об'єктивне, позбавлене кон'юнктурних ідеологічних нашарувань дослідження минулого спеціальних органів України дозволить запобігти повторенню певних негативних явищ, помилок, котрі можуть об'єктивно загрожувати вітчизняним органам безпеки у складних, нерідко суперечливих і напружених сучасних суспільно-політичних, економічних і міжнародних умовах періоду подальшої розбудови суверенної демократичної держави.

При дослідженні діяльності спецслужб бралась на озброєння діалектика загальнолюдського та національного. В ході наукового аналізу встановлено, що при всій різноманітності функцій, форм і методів роботи та унікальності ситуацій основним змістом цієї діяльності було служіння інтересам людини. І хоча в основі лежало загальнолюдське, в суворих умовах тогочасної дійсності цей чудовий принцип далеко не завжди реалізовувався в практичній діяльності. Спецслужби України зробили чималий внесок у розбудову державних інституцій. Їхня діяльність була спрямована не на агресивні акції, а на захист національної державності.

Запропоноване дослідження - суто наукове, але варто сказати і про його практично-виховне значення. Автор має надію, що положення і висновки праці можуть бути творчо використані при подальшому вдосконаленні структури, форм і методів роботи сучасних органів безпеки України, залучатися до написання спеціальних і узагальнюючих праць з історії вітчизняного державотворення, військового будівництва та міжнародних відносин. Фактичний матеріал монографії стане в пригоді й при підготовці лекційних курсів "Історія України", "Історія держави та права України", спеціальних курсів з історії спецслужб та інших силових структур України для курсантів і слухачів закладів освіти СБУ, МВС, Міноборони, студентів вищих юридичних навчальних закладів, а також для ознайомлення більш широкої аудиторії з маловідомими сторінками історії вітчизняного державотворення.

Слід, напевно, звернути увагу і на світоглядний аспект теми, її вагомість для професійного становлення й громадянського виховання майбутніх кадрів Служби безпеки України, військової розвідки, Міністерства внутрішніх справ, інших спеціальних і правоохоронних органів нашої держави. Тому одним із визначальних методологічних принципів дослідження є принцип патріотизму як конкретне втілення діалектики загальнолюдського й національного. А головною, наскрізною ідеєю, котра, власне, і давала натхнення авторові при написанні праці, є служіння Українській державі.

Перед тим, як розпочати безпосереднє розкриття теми, автор вважає за потрібне зробити ще кілька зауважень. У запропонованій праці окремо не розглядається проблема становлення головної спеціальної служби радянської України - Всеукраїнської надзвичайної комісії (ВУНК), яка вела активну розвідувально-підривну діяльність проти української національної державності. Причина та, що об'єкт даного дослідження інший. Але автор не поділяє виключно негативного, нігілістичного ставлення до вивчення історичного минулого і досвіду ВУНК, особливо її розвідки і контррозвідки, яке нерідко зустрічається у закордонній і сучасній вітчизняній науковій та науково-публіцистичній літературі. Очевидно, неупереджений, об'єктивний розгляд досвіду організації, форм і методів ("технології") діяльності цієї спецслужби за умови його критичної оцінки може становити певний професійний інтерес для співробітників сучасних українських органів безпеки. Тому дослідження процесу формування і роботи спецслужб радянської України варто віднести до окремої наукової проблеми.