Соломон Ґольдельман: Жидівська національна автономія в Україні 1917-1920

Після цих загальних зауважень кілька найважливіших дат із життя автора. Соломон Ізраїлевич Ґольдельман народився 18. грудня 1885 року в м. Сороки над Дністром у Баеарабії (тепер Молдавська РСР) у заможній родині. Після закінчення середньої приватної реальної школи та комерційної школи в Кишиневі (навесні 1907 року) він навчався у Комерційному інституті в Києві, який закінчив навесні 1913 року з відзначенням. Дипломна праця на тему «Німецьке збіжжя на російських ринках» була друкована в «Трудах общества экономистов». В останні роки навчання С. І. Ґольдельман був асистентом при катедрах політичної економії (проф. К. Т. Воблий) та економічної політики (проф. Л. М. Яснопольський). Після закінчення студій Ґольдельман працював в інституті для поглиблення наукового стажу, а від осени 1917 до квітня 1918 року був викладачем новозаснованого Єврейського народного університету в Києві.

Від ранньої молодости (вже від п’ятнадцятого року життя) С. І. Ґольдельман активізувався в політичному русі, спершу в середньошкільному сіоністичному гуртку. У 1903 році він видав (помножену на гектографі) свою першу ідеологічну статтю в сіоністичному дусі. З бігом часу в нього кристалізується погляд, що кожний поневолений народ має право на власну державу. Цьому переконанню С. І. Ґольдельман дав активний вислів під час революції 1917–1920 рр., підтримуючи українські державницькі позиції. Як представник партії «Поалей-Ціон» він включився до праці Центральної Ради і Малої Центральної Ради. У 1918 році, з приходом до влади Директорії, він став Секретарем праці і виконував обов’язки Секретаря національних меншин. У 1919 році він був Товаришем міністра торгівлі і промисловосте згодом Товаришем міністра праці. У 1920 році подався на еміґрацію.

В екзилі, після 4-річної перерви, С. І. Ґольдельман включився до наукової праці в Українській господарській академії (УГА) в Подєбрадах, від 1922 року як доцент, а від 1925 як професор. Рівночасно він працював також серед жидівської спільноти, заснувавши в 1933 році у Празі Сіоністичну високу школу (Єврейський вечір ний університет), де працювало 30 викладачів і вчилося понад 200 студентів. Коли виникла загроза ліквідації УГА в Подєбрадах через брак фовдів, С. І. Ґольдельман виробив плян заснування Українського технічно-господарського інституту (УТГІ), в якому навчання провадилося заочною методою. Фінансування УТГІ було організоване за зразком Єврейського народного фонду. Отож С. І. Ґольдельман був фактично одним із головних засновників УТГІ і співпрацював у ньому аж до виїзду в Палестину 1939 року. Друга світова війна перервала його зв'язок з українським життям. Але після війни, живучи в Єрусалимі, столиці новопосталої держави Ізраїль, він відновлює цей зв’язок.

«Жидівська автономія в Україні» становить одну з підставових праць Соломона І. Ґольдельмана, яка стосується жидівсько-українського співіснування в добу ревлюції 1917–1920 рр. Зараз у вступі цієї праці натрапляємо на істотне твердження, що конституція Української Народної Республіки намагається зразково розв’язати проблему, визнаючи за жидівською та іншими національними меншинами в Україні національну автономію. Цей закон, як говоре Достойний Автор, «стоїть осамітнено в усій історії жидівського народу в розсіянні і є визначним і неповторним явищем у спробах уреґулювання міжнаціональних стосунків у багатонаціональних державах». Не знаємо, чи ця конституція знайде вже сьогодні зрозуміння та визнання серед жидів, а, з другого боку, маємо сумніви, чи всі українці будуть задоволені, зокрема тими місцями книги, де одверто і ясно говориться, що шляхетні інтенції керівників молодої української держави не знаходили зрозуміння серед нашого загалу. Не знаємо, чи цією своєю працею Достойний Автор досягне належне визнання. Але знаємо, що він ніколи цього не прагнув, не шукав дешевої популярности. Йому йшлося виключно про з’ясування правди і на цій підставі знайдення тривалих розв’язок на майбутнє.

Проф. Володимир Янів схарактеризував цю книгу такими словами: «Його книга — це наукова праця, але одночасно — визнання, свідчення, ісповідь. у цьому її непроминальна вартість. Так писати могла індивідуальність, яка шукала не тільки об’єктивної правди як науковець, але й терпіла з надміру Любови до обидвох спільнот і прагнула добра для них з глибини серця. Тому в цій книзі сполучається холодна аналіз а з теплими почуттями. Тому в ній стоять поруч спостереження вдумливого очевидця і висновки гострого аналітика. Тому багата джерельна документація оживлена особистим спогадом».