Соломон Ґольдельман: Жидівська національна автономія в Україні 1917-1920

У своїй розповіді про бурхливі роки революції і боротьби за відновлену українську державність С. І. Ґольдельман дає оцінки осіб та подій беспристрастно і з’ясовує їх без ресантиментів та упереджень. Він радше вияснює, на якій спадщині, на якому ґрунті виростали події того часу. Події належать уже до історії, але проблема співжиття народів у взаємному розумінні та взаємній пошані є актуальною та важливою завжди.

Під фірмою Наукового Товариства ім. Шевченка у серії «Записки» друкується цю книгу Достойного Ювілята з вірою, що це відповідає його інтенціям.

Студія «Жидівська національна автономія в Україні» появилася вперше, у скороченому вигляді, мовою ідиш 1961 року в Нью-Йорку. Перше українське видання, циклостилевим способом, вийшло в 1963 році. У ближчому часі появиться англомовне видання в США.

Другим, достойнішим виданням цієї книги українська суспільність, хоч якоюсь мірою, сплачує борг вдячности Достойному Ювілятові.

Жидівська національна автономія виникла на тлі демократичної революції весни 1917 р. в Росії. Гасло жидівської національної автономії перетворилося з абстрактної програмової точки на живу конкретну вимогу всіх жидівських національних партій у прямій причиновій залежності з початком національних революцій усіх тих народів Російської Імперії, які тільки з перемогою демократичної революції звільнилися від віковічної неволі й почали будувати власними силами своє національне життя. Національна воля жидівської меншости, народжена разом з національною волею народів, поміж якими ці жидівські меншості жили впродовж численних поколінь, поділила гірку долю національно-революційних досягнень тих народів: похорон жидівської національної автономії відбувся разом з похороном загальної демократичної й національної революції тих народів, які саме тільки «воскресли з мертвих» і почали випростовувати свою національну постать. Цей паралелізм долі, ця причинова взаємозалежність перемоги і поразки жидівських прямувань і національних досягнень інших народів можна простежити не лише у загальному перебігу революції, але також на поодиноких її етапах: щоразу, коли брали гору сили, які мали на меті підкопати демократичні підстави революції, або задушити національний сепаратизм народів, які щойно усамостійнилися, перемога тих сил відбивалася автоматично на долі жидівської національної автономії й на становищі жидівської меншости взагалі.

Жидівська національна автономія в Україні не була якимсь ізольованим явищем на терені Росії в добу революції. Подібні явища й паралельні події відбувалися також у рамках деяких інших національних революцій: у Литві, Латвії, Естонії, почасти Білорусі. Але, коли порівнюємо національні досягнення жидівської меншости у тих країнах з обсягом, компетенцією, практичною працею, а, зокрема, з формально-конституційним станом Жидівської автономії в рамках Української держави, то переконаємося у виключній оригінальності автономного статусу жидівської мешости в Україні, у зразковому характері цього статусу. Національно-конституційний стан, створений законом про національно-персональну автономію жидівської меншости в Україні, стоїть осамітнено в усій історії жидівського народу в розсіянні, і є визначним і неповторним явищем у спробах уреґулювання міжнаціональних стосунків в багатонаціональних державах.

Як уже згадано, жидівська меншість здобула певні права національного самоврядування також у деяких інших частинах Росії, яким пощастило відокремитися й проголосити свою державну самостійність. Доля жидівських національних прав і створених на їх підставі національно-автономних установ була врешті дуже подібна до остаточної долі національно-персональної автономії найбільшої жидівської національної меншости в межах колишньої Росії — жидівства України: в міру перемоги національно-політичної реакції у цих нових державах почався процес звужування тих нових прав жидівської меншости, аж до їх скасування, а потім, коли всі демократичні і національні досягнення революції загинули у хвилях більшовицької повені, зникли й самі ті національні держави й з ними також усі рештки жидівських національних прав в тих державах.

Поза Україною були ще три нові держави, які відокремилися від Росії і в яких були забезпечені жидівській меншості певні національні права національно-автономного характеру, оскільки вони перекладали певні компетенції загально-державних установ на відповідні жидівські установи на засаді самоврядування. Це були: Литва, Латвія і Естонія. У всіх був визнаний принцип автономії у керівництві внутрішніми національно-жидівськими справами. Цей принцип був спільний у цих трьох державах, але поза ним існувала значна різниця у загальному обсягу тих прав, у змісті компетенції автономних установ, а особливо у конституційній позиції самої жидівської автономії й її центральних органів в державі. Щодо цього стан жидівської автономії у тих країнах ніяк не можна порівняти з широким конституційним обсягом жидівської автономії в Україні. Але в усьому цьому істотно важливе, що надання автономних прав жидівській меншості в Східній Европі було визнане як легальна частина трьох головних засад революції: демократії, соціалізму й національного самовизначення . Разом з цими трьома головними засадами великої східньо-европейської революції жидівська національна автономія народилася й з ними разом вона загинула.