Едита Бояновська - Микола Гоголь - між українським і російським націоналізмом

Хоч і зрозуміло, чому російські критики відмовляються брати до уваги гоголівський контраст між Україною та Росією як національне зіставлення, менш очевидно, чому українські критики великою мірою повторюють їхній приклад. Можливо, через вірність потужній гегемонії російського культурного наративу українці обмежилися заміною русоцентричного образу Гоголя акцентом на формуючому, безперервному впливі української культури на письменника. Зосереджуючи увагу на українській тематиці Гоголя, їхні дослідження затушовують ідеологічний, націоналістичний вимір у його потрактуванні України. Хоч українські критики, часто залучені до постколоніального переосмислення власної історії в межах імперії, і стверджують сьогодні, що гоголівська творчість рівною мірою належить до української, а не тільки російської літературної традиції, вони не дозволяють собі твердження про український націоналізм Миколи Гоголя [7] Новаторське включення Гоголя до Очерков истории украинской литературы XIX столетия (Киев: Тип. И. Я. Давиденко, 1884), здійснене Н. І. Петровим, було зовсім нещодавно виявлене Джорджем Грабовичем (« Ukrainian-Russian Literary Relations in the Nineteenth Century: A Formulation of the Problem», in Ukraine and Russia in Their Historical Encounter , ed. Peter J. Potichnyj et al., 214–244. [Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Studies, Univ. of Alberta, 1992]; see 225). Про постколоніальну критику Гоголя див. примітку 6 вище. Останні українські монографії про Гоголя, хоч і сповнені захопливих деталей, усе ж не відповідають вимогам систематичності й об'єктивності. Серед двох цих праць — Звиняцковский В. Я., Николай Гоголь. Тайны национальной души (Киев, Ликей, 1994) і Барабаш Ю. Почва и судьба. Гоголь и украинская литература: у истоков (Москва: Наследие, 1995) — друга має більшу наукову вартість. . Це також може випливати з мислення про націоналізм у стилі «або-або». Оскільки участь Гоголя в російському націоналізмі сумнівів не викликає — у цьому плані він із великою помпою втілював свої амбіції — звісна річ, він не може бути одночасно зарахований до українських націоналістів.

Однак гоголівське трактування України до 1836 року мало певну націоналістичну орієнтацію. Добре усвідомлюючи політичне засудження цієї тематики, він, утім, знав, що замість явної позиції свої українські націоналістичні повідомлення слід подавати у своїх опублікованих творах у більш пом’якшеній і непрямій формі, часто оповитій езоповою мовою гумору (український Гоголь сміливіший у своїх приватних і неопублікованих текстах). Може здатися, що ідеологія романтичного націоналізму вважала вірність двом різним націям дивовижною аномалією, чимось на кшталт сповідування двох вір. Утім, тогочасний багатокультурний і багатомовний ландшафт Східної Європи, як і скрізь, ряснів плинною, неоднозначною та стратегічною національною лояльністю, особливо в імперських контекстах. Вальтер Скотт, автор, твори якого Гоголь жадібно поглинав, вважав за можливе поділяти водночас і шотландські, й англійські націоналістичні ідеї. Випадок Гоголя з його кількома націоналістичними самопосвятами є схожим і заслуговує на належне з’ясування в межах єдиної російсько-української аналітичної структури.

Спроби примирити російський і український аспекти Гоголя було здійснено в минулому українськими критиками, хоч вони незмінно зосереджувалися радше на особі письменника, ніж на його творчості. Чи можуть ці гіпотези про роздвоєну національну ідентичність допомогти у роз’ясненні його творчості? Згідно з одним поглядом зламу століть, вважається, що Гоголь страждав від двоедушия , тобто мав «подвійну душу» [8] Национальная двойственность в творчестве Гоголя Олександри Єфименко (Вестник Европы, июнь 1902: 229—244). Спорідненими термінами Єфименко є «національне роздвоєння» або «подвійність» ( национальная раздвоенность/двойственность ). Із менш трагічним підтекстом ця головна ідея існує до сьогодні. Див. Барабаш Юрий. Гоголь и Шевченко: антиномии национального сознания . Известия Академии наук СССР. Серия литературы и языка 55.1 (1996): 43. У дослідженні Юрія Луцького про біографію Гоголя, The Anguish of Mykola Hohol a.k.a Nikolai Gogol (Toronto: Canadian Scholars' Press, 1998), так само стверджується, що Гоголь мав «стражденну душу» внаслідок його «викорінення» і що його розділена вірність Україні та Росії спричинила його «психоневротичні стани» (8, 25). . Відповідно до цього погляду, у травмі та самопосвяті Гоголевої авторусифікації криються витоки його ймовірного психічного розладу. Ця модель національної шизофренії відходить есенціалістським поглядом на національну ідентичність, немовби пригнічення «природної» національної ідентичності було таким серйозним порушенням природного ладу, як зупинка дихання. Хоч мій аналіз підтверджує, що Гоголева програна битва у його відданості російськості спричинила його великі страждання, але це стосується лише пізнього Гоголя і здається радше проблемою культурно-політичною, ніж психологічною: розділена українсько-російська лояльність турбувала Гоголя лише остільки, оскільки його російська аудиторія відмовлялася її прийняти. Крім того, як відрізнити роздвоєну ідентичність із її елементом неприродності від поєднання двох стихій, як Гоголь, урешті-решт, і пояснив Смірновій?