Энтони Смит - Нації та націоналізм у глобальну епоху

По-друге, модерна нація — не тільки історично-культурна, а й «легально-політична» спільнота. Тут існує два аспекти. Перший — внутрішній. Модерна нація — це спільнота, врядована загальними кодексами законів, і членство в таких спільнотах є правовим і соціальним статусом. Громадянин — той, хто на основі поділяння спільної громадської культури нації, має певні права і виконує певні обов’язки щодо своїх співгромадян. Ці права і обов’язки сформульовані в офіційних конституціях або у звичаєвому праві, або і там, і там, які вважаються кодифікаціями національної волі, виражаючи набір спільних цінностей і традицій спільноти. Зовнішній аспект модерних націй відкривається в поняттях автономії і суверенітету. Модерна нація є «політичною спільнотою» завдяки здійсненню самоврядування й автономії стосовно інших націй — чи то в межах федерації націй, чи то як суверенна національна держава серед інших суверенних держав. Вона є національною політичною спільнотою остільки, оскільки прагне врядування, яке було б національним самоврядуванням усієї спільноти [87] Щодо останнього див.: Kedourie (1960). Про громадянство і модерну націю див.: Bendix (1964) та Breuilly (1982, Conclusion). Про федеральні нації див.: Birch (1989). .

По-третє, модерні нації легітимізуються через універсально застосовну ідеологію — націоналізм. Як ідеологія націоналізм уважає, що світ ділиться на нації і кожна має свій характер та призначення; що найперша лояльність людини — до нації; що нація є джерелом будь-якої політичної влади; щоб бути вільною й реалізуватися, людина має належати до нації; що кожна нація має виражати свій справжній характер будучи автономною; і що мирний і справедливий світ можна збудувати лише на основі автономних націй. Ця «ключова доктрина» націоналістичної ідеології виникла лише у XVIII ст., спершу в Європі, а тоді в інших місцях, хоча деякі з її складників намітилися у XVI–XVII ст. До 1500 р. в Європі й деінде її не знали, а тому щось схоже на модерну масову націю (підтримувану націоналізмом) було, напевне, випадковим, так само як і рідкісним. Модерні нації імпліцитно підписуються під цією націоналістичною ідеологією і часто вдаються до її елементів, щоб підперти різноманітні претензії і практики [88] Про тривалі атаки на доктрину націоналізму див.: Kedourie (1960); але пор.: A.D. Smith (1971, ch. 7) і розд. 6 цієї книжки. Погляд, що домодерні «агрописьменні» суспільства з їхніми жорсткими поділами еліта — маси не залишають простору для націй і націоналізмів, див.: Gellner (1983, ch. 2). Про раніший розвиток ідей національного характеру див. наукове дослідження Кемілайнена (Kemilainen (1964)). .

По-четверте, модерні нації — неодмінна частина ширшої міжнародної системи, в якій увесь світ поділений на окремі національні держави, котрі в такий спосіб пов’язані одна з одною спільними ідеями й практиками, у тому числі властивими національній ідеології. Така система склалася в Європі після Вестфальського миру 1648 р. і стала домінантною моделлю в Європі, Північній і Латинській Америці після 1815 р. Відтак колоніалізм і постколоніальні держави-нації принесли її в інші частини світу — на Близький Схід, в Азію й Африку. Як я покажу далі, домінантний принцип модерного світу — культурний і політичний плюралізм. Він гарантує, що національна держава — норма урядування і міждержавних відносин; і що народна згода — єдине теоретичне виправдання обіймання політичної влади [89] Про розвиток міждержавної системи в Західній Європі див.: Cobban (1945) і Tilly (1975). .

І нарешті, модерна нація найбільшою мірою територіальна за характером. Тобто нація — це людське населення, чия мобільність прив’язана до певної території і чиї члени належать певній території, яка вважається «їхньою» по праву. Існує чітка відповідність, навіть єдність між вітчизною і її ресурсами та народом; взаємозв’язок, опосередкований історією, як її бачать учасники, а часто і сусіди. Народ і земля об’єднані як спільним ландшафтом і природною основою уніфікованої економіки, так і внаслідок спільного історичного досвіду й пам’яті, спільних радостей і страждань, які пов’язують події з певними місцями — полями битв і переговорів, пристановищами правителів, святих, школами мудреців і т.ін. На берегах цих річок, на цих пагорбах і горах, у цих долинах «наш народ» виник, зріс і процвітає; ландшафт нації визначає і характеризує ідентичність її людей [90] Територіальний «вітчизняний» складник націй досліджується у кн.: A.D. Smith and Williams (1983). .