Энтони Смит - Нації та націоналізм у глобальну епоху

Будь-яка спроба збагнути постмодерні тенденції зринаючого еклектичного глобалізму і нового місцевого патріотизму мусить, отже, пов’язувати їх не лише з процесами модернізації, а й з ранішими домодерними ідентичностями і спадком, які сьогодні продовжують лежати в основі багатьох модерних націй і справляють на них серйозний вплив. Середньовічні Франція і Росія не просто творять фундамент, тигель модерних Франції й Росії; суспільні відносини й культурні практики цих країн закарбовані в традиціях, міфах, пам’яті, символах і цінностях, які передавалися з покоління в покоління, до сьогодні справляючи потужний, хоч інколи і непомітний, вплив на політичні традиції, право і звичаї, ландшафт і священні місця, мову й літературу, архітектурні форми, художній і музичний спадок, танці, костюми, кухню і відпочинок людей. Це означає, що тяглість домодерних впливів треба аналізувати в поєднанні з модерними й «постмодерними» тенденціями та їхніми виявленими взаємозв’язками, якщо ставиться завдання пояснити теперішнє поширення культурних ідентичностей і етнонаціоналізмів у всіх частинах світу [73] Повніший опис таких домодерних впливів див.: A.D. Smith (1986a, ch. 8). .

На завершення — приклад того, що я маю на увазі. Навіть маленькі й нейтральні держави на кшталт Швейцарії, які так довго опиралися спокусі втягнутися в європейські політичні альянси й суперництво, відчувають нині привабливість масових комунікацій, транснаціональних компаній і ринків та європейського політичного об’єднання. Настільки, що навіть святкування 700-річчя легендарного заснування Швейцарської конфедерації у 1991 р. було певною мірою притлумлене; проблеми країни, особливо для молоді, схоже, мали небагато спільного з героїчною епохою початку або з простими непорушними чеснотами, що їх пов’язували зі швейцарською незалежністю. Сьогодні ці проблеми видаються радше або місцевими, або глобальними, ніж просто національними, і старий повчальний національний наратив, який так домінував у Швейцарії до 1970-х pp., здається все менше й менше слушним.

Але ж минуло менше двох десятиліть, відколи Швейцарію струсонула кампанія за недопущення чужоземних, головно італійських, робітників, надання швейцарських робочих місць швейцарцям та збереження чистоти швейцарської політичної культури й стилю життя країни в недоторканому вигляді. Фактично вона вимагала збереження суверенітету національної держави, яка була заснована в 1848 p. (а якщо починати з ранішої Гельветичної республіки, то в 1798 р.) і благополучно проіснувала до 1970-х pp. За цим наполяганням на швейцарській політичній незалежності стояла набагато триваліша історія, в якій стара Швейцарська конфедерація захищала права своїх кантонів і свою політичну культуру від низки зовнішніх ворогів; тривалий процес, у якому спільнота карбувалася через боротьбу і відокремлення новонароджуваної швейцарської ідентичності від ідентичностей великих сусідів [74] Стайнберг (Steinberg (1976)) дає яскраву картину проблем швейцарської національної ідентичності. .

Зараз можна виділити три великих епохи тяглості й перетворення в швейцарській історії. По-перше, була тривала домодерна епоха етнічного формування, коли різні кантони були вільно, часом невизначено зведені разом на основі традицій Алеманської долини, міських інституцій та спільної боротьби за збереження або повернення місцевих привілеїв, на які зазіхнули Габсбурги. Її згодом стали називати героїчною епохою, що асоціювалася із різноманітними легендами про заснування (клятва на горі Рутлі, Вільгельм Телль) і була позначена зовнішніми конфліктами з Габсбургами і бургундцями. Лише з XVI ст. неалеманські франкомовні кантони й міста намагалися приєднатися до Конфедерації, спонукаючи швейцарців шукати інших, немовних, основ для своєї політичної ідентичності. За цим ішов період консолідації на ґрунті міського патриціату і взаємозв’язаної олігархії [75] Повніші дані про історичне формування швейцарської національної ідентичності і єдності див.: Im Hof (1991); він датує процес національного формування кінцем XV ст. .

Коли тій ідентичності у XVIII ст. загрожувала зашкарублість, рух за культурне й політичне оновлення в Цюриху, Берні й Женеві привів до щирого прийому французького впливу й інтервенції. Так почалася друга, модерна епоха націоналістичної ідеології та формування нації, протягом якої різні світські еліти намагалися поширити ідеї національної швейцарської ідентичності на своїх співвітчизників. Цей процес сягнув кульмінації в утворенні Швейцарської федерації і Конституції 1848 р. після короткої релігійної війни 1847 р. й інституціоналізації модерної національної держави [76] Загальну історію див. у кн.: Kohn (1957b) та Thurer (1970). .