Энтони Смит - Нації та націоналізм у глобальну епоху

Саме на цьому стоять «перенніалісти». З їхнього погляду, модерні нації — це просто недавні приклади давнішнього явища, віковічної нації, свідчення якої можна легко знайти в античності й середньовіччі. Немає насправді нічого нового в «модерній» нації, за винятком періоду, в якому вона виникає, та технології й апарату, яким володіють її адміністративні й військові еліти. Нація як така, котру вони розглядають як певну найменовану спільноту зі спільною культурою, історією і мовою та власною територією, навряд чи змінилася. Те, що ми бачимо наприкінці XX ст., — просто переутвердження національної «бази» над політичною й економічною «надбудовою», якщо обернути (як мають звичку робити самі націоналісти) марксистську метафору. Іншими словами, культура, національна культура, переутвердила свою першість над політикою, економікою і технологією, позаяк культура — це незмінний підмурок суспільства зі своїм повільним ритмом комунікації, глибокими структурами в людській психіці й усеохопними символічними кодами й плетивами суспільних відносин [82] Щодо промовистих перенніалістських тверджень див.: Fishman (1980). Складнішу позицію в загальних рисах викладає Армстронг (Armstrong (1982, ch. 1)); у цій книзі етнічність і національність розглядаються як синонімічні і близько споріднені поняття, як набір сприйняттів, ставлень і почуттів, разом із релігійною й класовою ідентичностями; але історичний вододіл — запровадження націоналізму — відрізняє нації до 1775–1815 pp. і нації після цього періоду (Armstrong 1992a). .

Але чи можна підтвердити ідею «споконвічної нації»? Чи можемо ми погодитися, що нація в певному сенсі завжди «була тут», у модерну епоху, така ж сама, що й в античності? Чи можемо ми тверезо заявити, що модерні нації — прямі наступники своїх середньовічних відповідників, що модерні російська або англійська нації засадничо ідентичні з середньовічними Росією й Англією, чи що ці спільноти були «справжніми предками» модерних англійців (чи росіян), як каже вступ до виставкового каталогу про англосаксів «Творення Англії»? [83] Джонсон (Johnson (1992)) поставив деякі з питань щодо каталогу виставки «Творення Англії» [The Making of England] (див.: Webster and Backhouse 1991), «Історичний вступ» до якого, написаний Ніколасом Бруксом [Nicolas Brooks], починається так: «Англосакси, чиї мистецькі, технічні й культурні досягнення VII, VIII і IX століть показані на цій виставці, були предками сьогоднішніх англійців. У час, коли були виготовлені ці речі, існувало кілька конкурентних англосаксонських королівств, кожне з яких мало свою династію, свою аристократію і свої осібні традиції й лояльності. В англійській мові уже було багато регіональних діалектів. Однак англосакси відчували, що є одним народом» (с. 9).

Такий погляд говорить, що «модерність» з усім своїм технологічним і економічним прогресом не вплинула на базові структури людських об’єднань і що, навпаки, саме нація і націоналізм у кожному випадку ведуть нас до або здійснюють те, що ми називаємо «модерність»; кожна нація визначає цю модерність по-своєму. Стародавня єврейська держава Асмонеїв (Маккавеїв) [84] Асмонеї (Маккавеї) — родина, яка очолила іудейське повстання проти Селевкідів, що спалахнуло в II ст. до н.е. і було реакцією на примусову еллінізацію Палестини сирійськими царями. У результаті повстання Асмонеї вибороли часткову політичну незалежність Палестини від Селевкідів. та Іродіанів, наприклад, хвалилася тими самими особливостями вітчизни й народу, історією, мовою, головним культом, а також царством, армією, столицею, що й багато їхніх сусідів; і деякі з цих особливостей — ті самі, які ми бачимо в модерних націй. А чому б поняттю й феномену нації не бути, врешті-решт, споконвічними й визначальними для нашого погляду на історію, включаючи погляд на те, що ми називаємо модерною епохою, і всі її процеси [85] Погляд, що нація і націоналізм — центральні питання, які визначають зміст модерності, див.: Greenfield (1992, ch. 1); див. також: Armstrong (1992а). Ці особливості стародавньої єврейської держави описує Менделс (Mendels (1992)), який, однак, чітко показує, що його використання поняття національності в стародавньому світі більше скидається на етнос і етнічність, ніж на модерні нації і націоналізми. ?

Тепер, ясна річ, можна завжди так окреслити поняття нації, що воно накладатиметься з будь-якою більшою територіальною або культурною ідентичністю в будь-яку епоху. У такому розумінні націю неможливо відрізнити від етнічної спільноти або будь-якої колективної культурної ідентичності й спільноти. Хай там що, як загальний погляд перенніалізм має ваду. Він робить де- які голослівні припущення щодо основ культурних спільнот, оминаючи важливі відмінності між домодерними й модерними культурними спільнотами і надто спрощуючи часто складну картину людських об’єднань. Почнімо з того, що модерні нації — «масові нації». Тобто вони апелюють до всього народу, і коли вони піднімають «народ» до рівня нації, то теоретично об’єднують у суверенну націю всі верстви певного населення, навіть якщо кілька століть іде на те, щоб повністю реалізувати це на практиці, у тому числі емансипувати жіноцтво на початку XX ст. Паралелі в античності чи середньовіччі рідкісні, можливо, стародавні євреї становлять помітний виняток. Масова нація, коли вона виникає, у важливому аспекті відрізняється від маленьких елітарних угруповань, які зазвичай сходять за «нації» в античності й середньовіччі і, як правило, охоплюють лише вищі прошарки. В модерній «масовій нації» кожен індивідуальний член є громадянином і існує теоретична рівність громадян у спільноті. Всі громадяни рівні перед законами нації, і в теорії немає проміжних утворень між громадянином і національною державою. Це означає також, що громадяни масових націй загалом набагато чисельніші, ніж політично активні члени домодерних етносів чи міст-держав [86] Є окрема проблема зі стародавніми містами-державами, які можна описувати як ранні, хоч і маленькі, нації. Кількість жителів стародавніх Афін була приблизно такою самою, як у сучасній Ісландії (бл. 250 000). З іншого боку, лише 30 000 дорослих афінян-чоловіків були громадянами; метеки, жінки й раби до них не входили. Ба більше, з націоналістичного погляду їм бракувало ключового складника культурної індивідуальності (радше, ніж однорідності; афінська культура була варіантом ширшої іонічної етнічної та ще ширшої еллінської культурної системи. Див.: Alty (1982) та Finley (1986, ch. 7). Ідею, що нації й націоналізми — винятково масові явища, а отже, належать XX століттю, див.: Connor (1990). .