Энтони Смит - Нації та націоналізм у глобальну епоху

Мало того, міжнародна спільнота часто, хай неохоче і обережно, приймає дрібніші, але економічно багатші й продуктивніші спільноти та регіони, особливо на заможному Заході або серед європейських держав, які нещодавно прагнули чи прагнуть політичної незалежності (ця ситуація останнім часом спостерігалася частіше). Це справедливо щодо випадків таких спільнот, як Квебек, Країна Басків, Каталонія, Чехія, Словенія, Хорватія і прибалтійські країни, а також Сингапур, Тайвань і Кувейт. Розмір і масштаб, отже, втратили важливість для моральної економіки націй у сучасному світі, натомість як політична незалежність залишилася суттєвою справжньою цінністю і метою етнічних спільнот на кожному континенті [38] Це також було справедливим щодо минулого; див. аналіз націоналізмів етнічних меншин у Габсбурзькій імперії у кн.: Argyle (1976). Про сьогоднішні рухи див., напр.: Tiryakian and Rogowski (1985); пор.: Hall (1979). .

Якщо Гобсбаумів погляд у цьому сенсі засадничо обумовлений класичним досвідом націоналізму в XIX і на початку XX століть, то він також потрапив у тенета іншого хибного припущення XIX ст. — економічного редукціонізму. Двадцяте століття нас точно навчило одному — опиратися аргументам, які говорять, що різні рівні культури — чи культур — будуть або мають відповідати й бути функціональними для певних видів і етапів економічних і соціальних структур або що глобальні економічні й політичні тенденції повинні супроводжуватися (після відповідного проміжку часу) відповідними змінами у масштабі, організації й типі культурної одиниці. Масштаби, бюджети, технології, персонал і розмах операцій економічних організацій надзвичайно виріс за кілька останніх десятиліть, але це не означає, що характер, масштаб і дії політичних одиниць, не кажучи вже про культурні організації, мусять зазнати таких самих змін. Ці одиниці належать до різних сфер, і кожна має власні процеси й тенденції, властиві цій сфері. У культурній сфері масові комунікації відкрили нові можливості для дрібномасштабних мереж і культурних спільнот збільшити їхню соціальну щільність і підняти рівень самочинної громадянської участі у той самий час, коли зросла кількість владних центрів і масштаб економічних організацій. Фактично існує навіть невеликий збіг між дедалі більшим технологічним масштабом і економічним успіхом, з одного боку, і піднесенням етнічних націоналізмів у культурній і політичній сферах — з іншого; або, з приводу цього ж, між економічною стагнацією або занепадом і виникненням націй, як переконливо продемонстрував Вокер Коннор [39] Про необхідність розділяти ці сфери див.: Mouzelis (1990). Рішучу критику поширеної тенденції пояснювати націоналізм у поняттях економічних процесів див. у статті: Connor (1984b). .

Я не заперечую, що держави й культури пережили радикальні зміни, сумірні за інтенсивністю й глибиною змінам в економічній сфері. Але характер тих змін і їхні причини не можна просто вивести зі змін в економічній сфері. Їх треба знаходити й аналізувати самі по собі, позаяк держави й культури мають свої власні характеристики і зразки, які цілковито відрізняються від характеристик і зразків економічних систем. Ніде це так не очевидно, як у сфері націй і націоналізмів.

Можливо, найпоширеніший погляд у нашій сфері досліджень: нації і націоналізм — явища XIX і початку XX століть, що доти націй і націоналізму переважно не знали і що економічний і політичний розвиток, який так сприяв їхньому формуванню й поширенню, тепер, наприкінці другого тисячоліття, починає перетворювати їх на пережитки. За цим поглядом стоять певні припущення про природу етнічних спільнот і націй.

Їх можна підсумувати так. По-перше, нації і націоналізм розглядаються як по суті модерні — в значенні недавні — явища, тобто вони виникли в останні двісті років на хвилі Великої французької революції. По-друге, до націй і націоналізму підходять як до продуктів специфічно модерних умов капіталізму, індустріалізації, бюрократії, масових комунікацій і секуляризації. По-третє, нації — конструкти засадничо недавні, а націоналізм — їхній модерний цемент; вони є відповіддю на виклики модерності. Нарешті, етнічні спільноти, або ethnies, якщо скористатися зручним французьким словом [40] Ентоні Сміт послідовно вживає французьке слово «ethnie» і повсюдно виділяє його курсивом як чужоземне. Це пов’язано, очевидно, з тим, що в англійській мові є прикметник «ethnic» (етнічний), але немає відповідного іменника. Далі по тексту ми традиційно передаємо «ethnie» як «етнос» без курсиву. , хоч і набагато старіші й поширеніші, не є ні природними, ані заданими в людській історії, а виступають головно ресурсами й знаряддями еліт і лідерів у боротьбі за владу. За цими поглядами лежить, ясна річ, фундаментальне припущення, що модерність становить одну з революцій у людській історії, можливо, саме ту революцію, чиї наслідки повсюдні й універсальні, і що всі домодерні епохи добігли кінця, а з ними й усі структури й вірування, які процвітали й підтримували раніші, давно минулі епохи. Минуле, таки справді, — «інша країна» [41] Див: Lowenthal (1985); про деякі причини, чому модерність слід уважати революцією, див.: Giddens (1991). .