Энтони Смит - Нації та націоналізм у глобальну епоху

За всіма цими аргументами стоять два припущення. Перше стосується масштабу. Згідно з Марксом і Гобсбаумом, націоналізм історично передбачає націю, яка має економічну «границю», тобто може вмістити модерну капіталістичну економіку, бо має населення і територію, достатні для економічної життєздатності й політичної незалежності. Вона забезпечує великий територіальний ринок для торгівлі й капіталовкладень, ринок праці і товарного виробництва. Навіть якщо на цій території немає власних природних ресурсів, принаймні їх бракує, вона може утримувати населення, яке володіє потрібними вміннями, щоб виготовляти товари для менш розвинених регіонів світу. Такий економічний критерій відкидає міні-нації як життєві політичні одиниці; справді, він перетворює їх на надокучливі колючки на шляху капіталістичного прогресу [35] Див. також: Hobsbawm (1977). .

Саме цей соціальний і політичний поступ був історичним досягненням класичних західних націоналізмів періоду масової політики від часу Великої французької революції до 1860-х pp. Припущення полягало в тому, що нації, які відповідають цьому економічному й політичному критерію та можуть забезпечити територіальні ринки для розвиненого капіталізму і масової культури, відігравали й досі відіграють провідну роль в еволюції політичної влади й геополітичних відносин. Вони вирішальним і диспропорційним чином (якщо не по-експлуататорськи) вплинули на міжнародний поділ праці. Нації, яким не вдалося дотягтися до критеріїв економічної й політичної життєздатності, не можуть відігравати якоїсь ролі у великому ході історії. Їхнє ж залучення до глобалізаторської капіталістичної економіки протягом коротких моментів політичної незалежності позначило їхній неминучий занепад як окремих і самовизначених політичних націй — погляд, до якого пристало чимало націоналістів (зазвичай з тієї чи тієї «великої нації»). У цьому розумінні націоналізм справді був «нервовим тиком» капіталізму [36] Ця ідея пов’язана з економістом Фридрихом Лістом. Її політичним відповідником була теорія Гегеля про «неісторичні нації», ідея, що лише великі нації, які мали власні держави в минулому, можуть будувати власні держави в майбутньому. Див., напр., Kahan (1968); Rosdolsky (1964). (Докладніше про ідеї Фридриха Ліста, націоналізм і комунізм див.: Шпорлюк Р. Націоналізм і комунізм. Карл Маркс проти Фрідріха Ліста. — К.: Основи, 1998. — Прим. пер.) .

Проблема з таким поглядом, звісно, та, що хоч якою була справа у XIX ст., коли капіталізм потребував важкої промисловості й чисельного некваліфікованого пролетаріату, сьогоднішній різновид розвиненого капіталізму (чи «постіндустріалізму») потребує натомість великої сфери обслуговування, висококваліфікованої праці і складних інформаційних технологій, сприяючи у такий спосіб зворотним тенденціям до гнучкої спеціалізації, диверсифікації і взаємозалежних мереж. Як наслідок, відсутність «економічної життєздатності», обмежений розмір і масштаб потенційної нації не стають на заваді меншим культурним спільнотам, що прагнуть автономії або намагаються зберегти колись досягнуту політичну й економічну незалежність. Ісландія, Португалія, Норвегія, Швейцарія, Сингапур, Тайвань, Нова Зеландія, Ізраїль і Туніс — це лише деякі з малих національних держав, чиїй незалежності не особливо заважали обмежений розмір і масштаб (хоча брак природних ресурсів у деяких випадках став перешкодою); так само і їхнє відносне процвітання, залежне, звісно, від ширшої системи розвиненого капіталізму (а чиє процвітання від нього не залежить?), — не вимагало і не сприяло згортанню їхньої політичної незалежності чи культурної окремішності. Навіть навпаки, в очах націоналістів малих націй політична незалежність виявилася винятковим економічним благом. Вона дала їм можливість обирати між конкурентними пропозиціями допомоги й торгівлі, союзу та оборони з боку великих держав, нацьковуючи одну потугу на іншу, що було б цілковито немислимим в умовах статусу колонії або провінції більшої імперії чи федерації [37] Див. імпліцитну критику статті Гобсбаума (Hobsbawm (1977)) Біллом Ворреном (Warren (1980)), для якого політична незалежність — передумова капіталістичного економічного розвитку. Величезну різницю в кількості населення й розмірі території визнаних націй також слід пам’ятати: від ісландських 250 тис. до німецьких 80-ти і російських 130 млн, а що вже казати про Індію та Китай. .