Друга версія примордіалізму пов’язана з недавнім відродженням соціобіології. Згідно з нею, етноси й нації «природні», бо вони є продовженням кревних груп, обраних генетичною еволюцією за їхню пристосованість. Цей погляд отримав новий імпульс, коли ідеї соціобіологів на кшталт Вілсона, Трайверса і Бедкока застосували до етнічності. Індивідуальний репродуктивний успіх максимізується «непотизмом» і взаємодопомогою, а культурна подібність розглядається як важливий засіб скеровування індивідів у їхньому прагненні генетичного відтворення через замкнуті кревні групи. Факт біологічного походження етнічних груп позначився на їхніх культурних міфах про походження і родовід. Книжка П’єра ван дер Берге — добрий приклад застосування відродженої соціобіології до етнічності [46] Van den Berghe (1979); загальний виклад соціобіології див. у: Badcock (1991).
.
Третя версія примордіалізму твердить, що етнічність загалом — одна з первинних, заданих і могутніх, інколи справді непереборних або «несказанних», соціальних уз. Але ця емоційна сила не притаманна етнічним зв’язкам як таким; її відчувають учасники певного етнічного контакту або члени певного етносу. Саме ці члени або учасники приписують «примордіальну» якість своєму етносу; в їхніх очах етнічні узи мають логічний і часовий пріоритет перед іншими узами, і вони визнають їхню нездоланну силу й «афективність». Це не означає, що етноси фіксовані або статичні. Навпаки, історичні етнічні спільноти формуються, процвітають і розчиняються або їх поглинають сусідні етноси чи етноси-завойовники, навіть коли їхні прагнення повністю визнають їхні члени. З цього погляду, кожна людина мусить бути членом тієї чи іншої етнічної спільноти; етнічність істотна для розуміння історії; етнічні зв’язки переважають інші лояльності; однак певні етноси можуть утрачати свою життєвість, підупадати, слабнути і відроджуватися під дією зовнішніх сил [47] Така аргументація розвивається у книзі Ґірца (Geertz (1963)), яку почерпнуто з кн. Shils (1957), і полягає в тому, що члени й учасники наділяють етнічні узи примордіальною якістю; примордіальність — це справа атрибуції, вона не властива своїм об’єктам; це влада, якою об’єкти наділяються людьми; пор. також Stack (1986, Introduction).
.
Різноманітні версії примордіалізму вразливі до багатьох заперечень. Серед них найочевидніше те, що люди живуть у розмаїтті соціальних груп; у різні часи деякі з них важливіші й помітніші, ніж інші. Отже, етнічні узи не мають абсолютного пріоритету. Це лише один із багатьох поширених, але перемінливих зв’язків, які можуть пов’язувати людей у певний час. По-друге, етнічні узи, як і інші соціальні зв’язки, залежать від економічних, соціальних і політичних сил і тому коливаються й змінюються відповідно до умов. Мало того, часті міжнаціональні шлюби, наплив дефіцитної кваліфікованої робочої сили через зменшення кількості населення, спричинене такими чинниками, як неодноразові епідемії в містах, широкі торговельні зв’язки з іншими регіонами й народами та часті чужоземні завоювання в історії призвели до того, що, мабуть, липі дрібка переважно ізольованих етносів могли хоч колись похвалитися культурною однорідністю й чистою «сутністю», на які посилається більшість примордіалістів (і націоналістів). По-третє, в результаті цих чинників для індивіда існує набагато більша, ніж допускають примордіалісти, свобода вибирати етнічну спільноту, до якої він воліє належати, і в такий спосіб окреслювати долю свою і своєї сім’ї; це особливо справедливо щодо кінця XX ст. [48] Цю аргументацію див. у кн.: Brass (1979 and 1980). McNeill (1986, ch. 1) стверджує, що цивілізація потребує спеціалізованої праці, а тому завжди мала поліетнічні ієрархії.
Крім того, механізми, запропоновані соціобіологами для пояснення лояльностей до набагато ширших спільнот, ніж сім’ї, механізми на зразок непотизму, проекції та ідентифікації досить непевні. Взагалі неясно, чому прагнення індивідуального репродуктивного успіху має виштовхувати за межі розширеної сім’ї в набагато ширшу культурну одиницю на зразок етносу або наскільки подібна константа може допомогти пояснити перемінливе явище модерної нації. Що стосується гнучкіших версій Ґірца і Шилза, вони також страждають від певного перебільшення апріорності, афективної і пов’язувальної здатності етнічного чинника, і не бачать наскільки на етнічні вибори впливають обставини. Насправді етнічна солідарність — дуже часто результат абсолютно раціональних стратегій максимізації вигод із боку індивідів і груп, особливо стосовно значущих інших [49] Щодо критики соціобіології див.: V. Reynolds (1980). Про модель «раціонального вибору» див.: Hechter (1987 and 1988). Ґірцову версію примордіальності жорстко критикували Еллер і Кахлен (Eller and Coughlan (1993)) і захищав Ґросбі (Grosby (1994)).
.
Читать дальше