Энтони Смит - Нації та націоналізм у глобальну епоху

А це саме те, що завжди намагалися дати минулі культури. На відміну від історично неглибокої, безпам’ятної глобальної культури, ґрунтованої переважно на прагматичній мові повсякденності, культури минулого будувалися навколо спільної пам’яті, традицій, міфів і символів, витворюваних послідовними поколіннями культурних чи політичних одиниць населення, класу, регіону, політичного утворення, етнічної чи релігійної спільноти, що їх вони намагалися кристалізувати й виразити. На відміну від деміфологізованої й амбівалентної космополітичної культури тут і тепер, культури минулого формувалися на основі архетипних міфів і символів, цінностей і спогадів, розказаних, переказаних і переозначених попередніми поколіннями кожної такої культурної спільноти. На відміну від майбутньої ціннісно нейтральної і безтрадиційної культури планети, багато окремих культур минулого і теперішнього завжди прагнули зберегти те, що Макс Вебер називав їхніми «незамінними культурними цінностями», й особливі символи, ритуали, ідеали і традиції тих, хто їх придумував і брав у них участь [32] Ця фраза наведена за кн.: Weber (1947, 176). .

Але, можливо, космополітичну культуру майбутнього не слід міряти за стандартами раніших прив’язаних до часу культур з їхніми обмеженнями й особливостями. За означенням, закорінені культури минувшини виключали себе з універсальності, неодмінної для глобальної культури всього людства, хоч би якими були їхні претензії. Поза сумнівом, це правильно, бо так воно є. Але чи є хоч якісь докази, що ми можемо сформувати справді універсальну культуру, яка була б такою самою привабливою, відповідала потребам людей у всьому світі у спосіб, подібний до того, як це робили культури минувшини? Чи не говорить використання гаданою глобальною культурою мотивів і образів багатьох окремих етнічних і національних минувшин про те, що ці культури продовжують сповнювати наші почуття й пронизувати наші соціальні структури? Чи можемо ми уявити, що достатньо втекли від нашої нав’язливої живої минувшини з усіма її поглядами і припущеннями і починаємо заново, як колись, велику справу — зводити безчасову, технологічну, універсальну глобальну культуру? І чи не свідчить це також про те, що глобальна культура не може, зрештою, позначити радикальний розрив з націоналістичною минувшиною, у що так вірять і чого так бажають її прихильники, і що найбільше, чого можна сподіватися у XXI столітті, — це досягнення тієї національної «різноманітності в єдності», яку проповідують деякі єврофедералісти?

Залишається фактом, що культури та їхня система образів — історично специфічні. Упакована система образів уявної глобальної культури або тривіальна і мілка, предмет реклами товарів широкого вжитку, або закорінена в наявних історичних культурах, виводячи з них будь-які значення й могутність, що ними володіє. Ці культури минувшини й теперішності виражають досвіди конкретних соціальних груп, які проявляються одразу під поверхнею добре упакованої системи образів, що належить гібридизованій цивілізації масових товарів. Якийсь час ми можемо перебиватися, «винаходячи традиції» та виробляючи міфи. Але якщо міфи й традиції повинні зберігатися, то вони мають знаходити відгук серед великої кількості людей протягом кількох поколінь, а це означає, що вони мають належати колективному досвідові і пам’яті конкретних соціальних груп. Отже, нові традиції також мусять бути культурно-специфічними: щоб пережити покоління засновників, вони мають приваблювати і мобілізовувати членів окремих груп, непрямо виключаючи сторонніх [33] Концепція «винайдених традицій» аналізується й ілюструється у кн.: Винайдення традиції / За ред. Е. Гобсбаума і Т. Рейнджера. — К.: Ніка-Центр, 2005; пор. Schlesinger (1987) — про характерне національне сприймання і розуміння системи телевізійних образів. .

Одне слово, безчасова глобальна культура не відповідає поточним потребам і не навіює спогадів. Якщо пам’ять — чільний момент в ідентичності, ми не можемо побачити ні глобальної ідентичності в розвитку, ні прагнень до неї, ані жодної колективної амнезії, яка б допомогла замінити наявні «глибокі» культури космополітичною «поверхневою» культурою. Остання залишається мрією небагатьох інтелектуалів. Вона не зачіпає жодної струни серед величезної маси людей, поділених на звичні спільноти за класом, статтю, регіоном, релігією і культурою.

Образи, ідентичності, культури — все виражає множинність, партикуляризм історій, їхню далекість від будь-якого нового імперіалізму і будь-яких візій космополітичного глобального порядку. Невдачі держав-гегемонів контролювати націоналізми наїжачених етнічних спільнот чи виниклих національних держав супроводжуються постійним переутвердженням автономії націй і спільнот супроти вимог і настанов культурного імперіалізму й безчасового масовотоварного космополітства. У сфері мас-медій, мистецтва, освіти чи повсякденних стилів життя вимогам елітарного культурного імперіалізму й космополітства постійно протистоять, а їхні рамки, попри прийняття товарів широкого вжитку, майже всюди переозначують. У кожному разі традиції і сприйняття спільноти-реципієнта контекстуалізують усі претензії та вимоги мірою того, як покоління за поколінням місцевої інтелігенції намагаються пристосувати до себе і своїх спільнот зустрічні запити вестернізації й автохтонної культури. У цій хронічній культурній борні концепція нації відіграє ключову роль [34] Tomlinson (1991, ch. 3); пор. обговорення глобалізації і плюралізації у кн.: Arnason (1990). .