Энтони Смит - Нації та націоналізм у глобальну епоху

Усе це вказує на безпідставність прогнозів і хибність стратегій виходу за рамки нації й витіснення націоналізму заходами з «деполітизації». Ці заходи мають тривалу історію, яка сягає Ліги Націй. Їхніх постійних невдач, може, й замало, щоб підважити поширені еволюціоністські підходи до націоналізму (які заохочує сам націоналізм), але вони мають насторожити нас стосовно огульних тверджень їхніх прихильників про неминучий «хід історії» й незворотні сили глобалізації.

В основі соціалістичних і ліберальних еволюціоністських поглядів лежало припущення, що масштабні нації або «великі нації» (завжди національна держава) були єдиним механізмом суспільного й політичного прогресу і що коли вони виконають свою всесвітньо-історичну місію втягування всіх народів у цивілізаційний процес, на їхньому місці постануть більші й потужніші види людських об’єднань. Як підготовчий етап у поступі людства велика нація мала мирно або ні поступитися місцем континентальному і регіональному об’єднанню або спільноті. Це приводить нас до ідеї «нового імперіалізму» [22] Марксистські версії див. у: Davis (1967) та Connor (1984а). .

У недавніших варіантах цієї аргументації основними агентами всесвітньо-історичного прогресу виступають великі транснаціональні компанії, блоки великих держав і широка система масових комунікацій, яка обснувала планету. Для теоретиків «розвиненого капіталізму» в його глобальній фазі головні носії капіталістичної модерності — це великі транснаціональні компанії з їхніми колосальними бюджетами, арміями кваліфікованого персоналу, великими інвестиціями, широкими ринками і високими технологіями. Їхні домінантні позиції і переважання над усім, крім найбільших держав, становлять нову стадію капіталізму, але їхні операції вимагають також існування транснаціонального класу капіталістів, потужної глобальної ідеології й культури масового споживацтва з усіма її звичними ідеями і практиками масової реклами, упаковки й матеріального заохочування, які втягують у транснаціональну сферу дедалі більше населення і країн. Ці практики, ідеї та образи, вивільнені від будь-якого контексту, нагадують валюти, взаємообмінювані на світовому ринку споживацької культури з тим результатом, що національна держава й національні ідентичності оминаються і релятивізуються [23] Ця теза розвинена у кн.: Sklair (1991). Пор. Man- del (1975). Про концепцію «вивільнення», див: Giddens (1991). .

На теорії «постіндустріалізму» більше вплинув політичний потенціал нових систем електронних масових комунікацій. Ці широкі мережі телекомунікацій, великий прогрес у складних комп’ютерно-інформаційних технологіях разом із впливом нового покоління візуальних мас-медій, звісно, сприяли розвитку стандартизованої упаковки продуктів, образів і ринків транснаціональних компаній. Але вони також уможливили виникнення й конкуренцію потужних міжнародних організацій на кшталт МВФ чи Світового банку з усіма, крім найбільших, національними державами і запропонували можливості для нової, вільної від національних обмежень космополітично глобальної культури, яка проникає крізь національні кордони. Здається, там, де зазнало невдачі есперанто, мають досягти свого інформаційні технології [24] Критику заяв про медіа-імперіалізм та глобальний вплив мас-медій див. у: Schlesinger (1987). .

Але існує й інша можливість. Нова система масових комунікацій — радіо, телебачення, відео, персональні комп’ютери — заохочують також менші соціальні й політичні групи, етнічні й мовні спільноти створювати й підтримувати власні щільні соціальні й культурні мережі на противагу і національній державі, і ширшій континентальній або глобальній культурі. Ось тут ще одне, можливо, несподіване джерело відродження етнічних націоналізмів, тим більше несподіване в національно розвиненому ядрі світу; джерело, яке відкрито засуджують Гобсбаум та інші, але яке продовжує множитися під парасолькою ширших, вільніших об’єднань на зразок Європейського Союзу та їхніх об’єднавчих ідеологій [25] Це обговорюється в статті Richmond (1984) у контексті ширшого переходу від індустріального до «постіндустріального» обслугового типів суспільства під егідою капіталізму й комунізму. Про соціальні рухи як міжособистісні протестні мережі див.: Melucci (1989). Загальніший огляд див.: A.D. Smith (1990a). .

Мрія про глобальну єдність не нова. Вона сягає тих світових імперій — Хаммурапі, Александра, Юстиніана, Гарун аль-Рашида, Чингізхана і Карла V, Наполеона і Британської імперії, — які вважали і проголошували себе носіями цивілізації, а інших вважали відсталими дикунами й варварами. Вони також подавали себе як всесвітні сакральні цивілізації, які мають владу над усім відомим світом, підтримують елітарну мову й «високу» культуру, яка не знає кордонів, попри факт, що великі маси їхнього населення перебували на куди вужчих культурних орбітах і ті великі традиції торкалися їх лише час від часу.