Ярослав Тинченко - Перша Українсько-Більшовицька війна (грудень 1917 – березень 1918)

Виникнення першого українського радянського уряду — Центрального Виконавчого Комiтету — i досi залишається абсолютно недослiдженим. У першу чергу майже не залишилось нiяких документiв ЦВК, багато чого не вiдомо про членiв Комiтету, половина з яких загинула пiд час громадянської вiйни, а друга половина була репресована. Зi спогадiв про Центральний Виконавчий Комiтет вартi уваги лише матерiали, поданi Г.Лапчинським у Лiтописi Революцiї N1 вiд 1928 року пiд назвою "Перший перiод радянської влади на Українi. ЦВКУ та Народнiй Секретарiят". Саме на Г.Лапчинського посилалися майже всi дослiдники радянської влади на Українi, розглядаючи iсторiю ЦВК. Навiть один з останнiх iсторикiв радянського руху 1917-20 р.р. П.Варгатюк свою статтю "Перший Рядянський уряд України" (див. "Сторiнки iсторiї Української РСР, Київ, 1990) фактично повнiстю переписав зi спогадiв Г.Лапчинського. Деякi згадки про ЦВК є й у спогадах Є.Бош. Однак користуватися цими спогадами через багато суттєвих недолiкiв у фактажу ми не вважали потрiбним, хоч i звернули на них величезну увагу. Праця В.Антонова-Овсiєнка, яку ми вже багато разiв цитували, не дає вiдповiдi на питання про створення та дiяльнiсть Центрального Виконавчого Комiтету, оскiльки, як i "Спогади" Є.Бош, є надто тенденцiйною.

Отож i нам нiчого не залишається, як уважно переглянути працю Г.Лапчинського та ще кiлька цiкавих спогадiв i статей. Також є цiкавими i матерiали 1-го з'їзду РСДРП України, якi дають багато вiдповiдей на питання, що нас цiкавлять.

З'їзд цей вiдбувся напередоднi 1-го Всеукраїнського з'їзду Рад та за один день до надiслання ультиматуму — 16 (3) грудня 1917 року. Одразу впадає в око список делегатiв вiд гурткiв РСДРП (б) України з зазначенням чисельностi членiв тих гурткiв. Безперечно, що деякi числовi данi завищенi, однак у цiлому документ цей має величезну вагу. Адже з нього можна побачити, скiльки насправдi бiльшовикiв було на той час по окремих мiсцевостях України.

Цiкаво, що нема тут Харкiвської губернiї та фактично не представленi органiзацiї Катеринославської (Донбас) та Херсонської (Одеса, Миколаїв та iн.) губернiй. Помiтили це не тiльки ми, а й упорядники документiв з'їзду та Г.Лапчинський. Ось що писав з цього приводу С.Шрейбер:

"Отсутствие представителей от Одесщины, Харьковщины и Донбасса, конечно, не было случайным. Все эти центры в тот период еще не чувствовали себя частью Украины. Одесса считала себя "вольным городом" и на правах такового предпочитала иметь дело с советским Питером, чем с Киевом, в котором вопрос о власти еще был далеко не урегулирован. Донбассцы, харьковцы, а также екатинославцы (мова йде про бiльшовикiв — прим. Т.Я.) (даже и позже, после уроков германской окупации) не желали признавать себя частью Украины, которую они ограничивали правобережьем, крестьянскими районами, и тяготели к непосредственной связи с РСФСР, как Донецко-Криворожская самостоятельная областная организация. Тем не менее делегатов на советский с'езд в Киев и харьковцы, и екатеринославцы (и николаевцы) послали, созывая одновременно свой областной с'езд (Донецко-Криворожский) в Харькове" (79, с.62) (йшлося про 1-й Всеукраїнський з'їзд Рад 6 (19) грудня).

А ось як писав про це Г.Лапчинський:

"Харкiв увесь час тримав звязок безпосередньо з Петербургом. З цiлком українським слобожанським селянством харкiвськi бiльшовики звязанi майже зовсiм не були. Отже, вони мали абсолютно наївну уяву про нацiональнi завдання революцiйного пролетарiяту на Українi, вони були певнi, що, принаймнi, Харкiвщина, Донбас та Криворiжжя нiякiсенького вiдношення взагалi до України не мають, що всi претензiї Центральної Ради на цi землi є фантастичнi й до того необгрунтованi, що навiть жодної небезпеки для них не становлять" (243,с.160).

Як бачимо, на Українi серед мiсцевих бiльшовикiв єдностi не було. Існував дуже слабенький Київський центр, який розповсюджував свою дiяльнiсть на Київську, Полтавську, Чернiгiвську, Подiльську та Волинську губернiї; досить потужний Харкiвський центр (Катеринославська i Харкiвська губернiї) i Одеський центр, який об'єднував Таврiйську, Бессарабську i Херсонську губернiю, Чорноморський флот та Румунський фронт. Ось що писав про Одеський центр один iз упорядникiв "Лiтопису Революцiї":

"Что же касается Черноморской области, то вопрос о включении ее в состав "Украинской Рабоче-Крестьянской Республики даже не подымался. И как только удалось добиться большевистского состава Румчерода (на ІІ съезде Румфронта), он объявил себя высшей властью для области и после победы над гайдамаками создал также свой Совет Народных Комиссаров" (28,с.262).