Ярослав Тинченко - Перша Українсько-Більшовицька війна (грудень 1917 – березень 1918)

Постає питання, а чому кияни обрали Харкiв, мiсто, яке не дуже лояльно ставилось до Києва? Справа в тому, що вже в нiч з 21 на 22 грудня до Харкова прибули росiйськi загони Раднаркому Сiверса та Ховрiна, пiд захист яких i втекли бiльшовики Києва (208,с.53). Але так чи iнакше київським бiльшовикам довелося просити допомоги i в бiльшовикiв Харкова. Останнi проявили до своїх товаришiв по партiї "по-справжньому" бiльшовицьку гостиннiсть. Усiм втiкачам харкiв'яни запропонували розмiститися … у кiлькох камерах в'язницi мiста. Однак у тих камерах було настiльки холодно та вогко, що бiднi бiльшовики Києва, покоштувавши гостинностi своїх товаришiв, пiшли жити до будинку "Присутственных мест", де вдень проводилися усi наради. Але i там їм довелося спати покотом на долiвцi за скаженого морозу (243,с.161). І це були не хто-небудь, а люди, якi через кiлька днiв оберуть самi себе в український радянський уряд!

Першою проблемою бiльшовикiв Києва, якi мали амбiцiї створити Всеукраїнський партiйний центр, було "всього-на-всього" переконати бiльшовикiв Харкова, що вони мусять пiдкоритись Києву (243,с.160). Звичайно, голова харкiвського центру, вiдомий Артем (Сергеєв), цю "пропозицiю" не сприйняв серйозно. Тодi кияни перехитрили його, зв'язавшись iз Раднаркомом, який зобов'язав Артема притягнути харкiв'ян до дiяльностi київських бiльшовикiв (243,с.161). Артем не мiг непослухати Раднарком, а тому 24 (11) грудня об'єднаний Всеукраїнський партiйний з'їзд нарештi розпочав свою роботу (21, с.280).

Власне, що являв собою цей з'їзд? Ще 22 (9) грудня в Харковi розпочався з'їзд депутатiв Донецького та Криворiзького басейнiв. На ньому були присутнi 77 делегатiв з ухвальними голосами та 6 з дорадчими вiд 46 з 140 рад рiзних мiсцевостей. Якщо зауважити, що кiлькiсть депутатiв цього обласного з'їзду навiть не порiвнюється з Всеукраїнським з'їздом Рад (83 проти 2500), а ради, якi вони репрезентували, досягали тiльки третину вiд загальної їх кiлькостi, можна з упевненiстю сказати, що Криворiзько-Донецький з'їзд був неправомочним з усiх бокiв. Бiльше того, присутнi були на ньому в переважнiй бiльшостi бiльшовики, незважаючи навiть на те, що на з'їзд намагались вплинути меншовики та есери. Фактично, цей харкiвський з'їзд був цiлком розкольницьким та вiдщепенським з яскраво виявленими бiльшовицькими гаслами. Отож, оскiльки нi харкiвськi, нi київськi бiльшовики не являли собою нiякої сили, харкiв'яни й пiшли на об'єднання. Правда, обiйшлося це для киян дорогою цiною:

"Прежде, чем влиться в состав областного Донецко-Криворожского съезда (тут помилка радянського автора, йдеться про об'єднаня — прим. Т.Я), который как раз в это время происходил в Харькове, "киевлянам" пришлось выдержать жестокую дискуссию с харьковскими большевиками, упорно не желавшими присоединять свою промышленную область к мелкобуржуазной правобережной Украине" (28,с.261).

Отже, як зазначалось, 25 (12) грудня розпочався об'єднаний з'їзд київських та харкiвських бiльшовикiв. На його засiданнях було обговорено три основних питання:

1. Самовизначення України.

2. Автономiя Донецького басейну.

3. Про владу на Українi (301,N 280).

З приводу цих питань того ж дня в пресi з'явились п'ять резолюцiй так званого "Всеукраїнського з'їзду Рад робiтничих та солдатських депутатiв за участю селянських депутатiв" (299,N 35).

Перша резолюцiя стосувалася скликання в Києвi Всеукраїнського з'їзду, з якого втекли бiльшовики. Цей з'їзд було обiзвано "комедiєю" з депутатами, якi "одурманены шовинистически-националистическим угаром". Виходячи з цього, бiльшовики поверхово та агiтацiйно розкривали сутнiсть їхнього конфлiкту з Центральною Радою та вiд'їзду київської групи до Харкова.

У другiй резолюцiї, присвяченiй поточному моменту, виправдовувались та пiдтримувались дiї росiйського Раднаркому, засуджувалась полiтика Донського уряду генерала Каледiна, зазначалось, що маси неправильно розумiють iдеї Установчих зборiв та нацiонального самовизначення, на якi спирались i Донський уряд, i Центральна Рада.

Третя резолюцiя про владу на Українi гостро засуджувала полiтику Центральної Ради та оголошувала, що вiднинi всi функцiї управлiння на Українi перебирає тимчасовий Центральний Виконавчий Комiтет, видiлений з депутатiв харкiвського з'їзду.

Висновки четвертої резолюцiї про самовизначення України базувались на таких твердженнях:

"1-й Всеукраинский Съезд рабочих и солдатских депутатов, признавая Украинскую Республику, как федеративную часть Российской Республики, об'являет решительную борьбу гибельной для рабоче-крестьянских масс политике Центральной Рады, раскрывая ее буржуазный контр-революционный характер. Съезд будет бороться за самоопределение Украины в интересах рабочих и крестьян, за их господство, за устранение всяких национальных ограничений, всякой национальной вражды и ненависти, за украинскую рабоче-крестьянскую республику, основанную на тесной солидарности трудящихся масс Украины, независимо от их национальной принадлежности, с трудящимися массами всей России" (301,N 223).