Ярослав Тинченко - Перша Українсько-Більшовицька війна (грудень 1917 – березень 1918)

Украинских социал-шовинистов, социал-националистов, разжигающих национальную рознь, вносящих раздор между братьями рабочими, солдатами и крестьянами, украинская рабоче-крестьянская демократия должна лишить доверия" (30,с.88).

З резолюцiй бачимо, що бiльшовики України вже тодi палали бажанням звести рахунки з Центральною Радою, де вони не мали нiякого впливу. Через це РСДРП (б) України, як якась окрема органiзацiя, не мала впливу нi на Українi, нi в Росiї. Усюди на неї дивилися, як на фiлiю росiйської правлячої партiї, що, власне, й вiдповiдало дiйсностi. Ми впевненi, що в той час Раднарком навiть не ставився серйозно до Київського РСДРП (б) України як до полiтичної сили. Цiкаво, що переважна бiльшiсть тих бiльшовикiв України, яких ми згадували вище, за твердженнями С.Шрейбера ставилася вороже до всього українського. Фактично виходило, що РСДРП (б) України за деякими винятками була чорносотенською iмперською органiзацiєю. У подальшому, висвiтлюючи створення ЦВК, ми обгрунтуємо цю думку.

6 (19) грудня в Києвi вiдкрився 1-й Всеукраїнський з'їзд Рад. Його хiд чудово висвiтлив iсторик Д.Дорошенко, хоч щодо конфлiкту з бiльшовиками його думка дуже розходиться з думкою В.Затонського (40,с.219–222). Оперуючи всiма вiдповiдними фактами, ми не будемо вдаватися до полемiки, хто бiльше мав рацiю щодо обставин вiдкриття з'їзду та виходу з нього бiльшовикiв, а викладемо, спираючись на всi наведенi джерела, свою версiю.

Отож, 1-й Всеукраїнський з'їзд Рад вiдкрився за iнiцiативою бiльшовикiв, якi, користуючись росiйським прикладом, намагалися накинути Радам свою думку i в Українi. Заготовленi резолюцiї з'їзду РСДРП (б) України могли служити як проекти резолюцiї з'їзду Рад. Але бiльшовики зазнали страшенної поразки. Вже було вiдомо про ультиматум бiльшовицького Раднаркому, i делегати з'їзду Рад все своє обурення вилили на РСДРП (б) України. В.Затонському та його компанiї нiчого не залишалося, як пiти геть зi з'їзду, тим бiльше, що прийнятi днем ранiше конкретнi постанови РСДРП (б) України просто зобов'язували бiльшовикiв зробити це. І Д.Дорошенко, i В.Затонський наводять мiзернi приводи, один намагаючись з'ясувати, а другий — замаскувати поведiнку бiльшовикiв. Але тут цi приводи не грали вже нiякої ролi.

Власне, про настрої та роботу з'їзду яскраво свiдчать постанови, ухваленi 19 (6) грудня 1917 року. Перша i основна резолюцiя була пiдтримана майже усiма 2500 делегатами з'їзду при двох проти та дев'ятьох, що утримались. Ця резолюцiя стосувалася ультиматуму Раднаркому Центральнiй Радi. Гадаємо, що варто навести її:

"Уважаючи ультиматум Ради Народнiх Комiсарiв замахом проти Української Народної Республiки i виходячи з того, що заявленi в нiм домагання нарушають право українського народу на самовизначення та на вiльне будування форм свого державного життя, Всеукраїнський з'їзд Рад Селянських, Робiтничих i Солдатських Депутатiв стверджує, що централiстичнi замiри теперiшнього московського (великоруського) правительства, доводячи до вiйни мiж Московщиною та Україною, загроджують до решти розiрвати федеративнi звязки, до яких простує українська демократiя.

В той час, коли демократiя всього свiту, з передовими вiддiлами мiжнародного соцiялiзму на чолi, бореться за осягнення загального миру, який єдиний тiльки дасть можливiсть селянським i пролетарським масам успiшно боротися за iнтереси трудящого люду, погроза нової братогубної вiйни, що оголошена Радою Народнiх комiсарiв України, руйнує братерство трудящих верств усiх народiв, розбуджує прояви нацiональної ворожнечi та затемнює класову свiдомiсть мас, сприяючи тим самим зростовi контр-революцiї.

Визнаючи, що вiдповiдь Генерального Секретарiяту з 17 грудня (н. ст.) є належною вiдповiддю на замах Народнiх Комiсарiв на права українських селян, робiтникiв i воякiв, Всеукраїнський з'їзд Рад Селянських, Робiтничих i Солдатських Депутатiв уважає за потрiбне вжити всiх заходiв, щоб не допустити до пролиття братерської крови, i звертається з гарячим закликом до народiв Росiї — всiма способами запобiгти можливостi нової ганебної вiйни" (302,N 290).

Крiм цiєї основної резолюцiї в полiтичному планi з'їзд ще оголосив резолюцiю на пiдтримку Центральної Ради та звернувся з закликом до народiв Росiї.

За обставин, коли майже всi двi з половиною тисячi депутатiв з'їзду рiшуче стали на пiдтримку Центральної Ради, бiльшовицька фракцiя в числi 125 осiб вимушена була виїхати 20 (7) грудня до Харкова (40,с.222). Але, як писав Г.Лапчинський, до цього мiста доїхали не всi, а щось менше сотнi осiб (243, с.159).