Ярослав Тинченко - Перша Українсько-Більшовицька війна (грудень 1917 – березень 1918)

14 лютого до Коростеня прибула вся Запорiзька бригада. Їх подальшою метою був наступ на Сарни, де ще трималася 2-а бригада 1-ї Української дивiзiї. Однак цьому перешкодили певнi подiї. Українське командування отримало вiдомостi, що з боку Шепетiвки на Звягель та Коростень рухаються великi збiльшовиченi з'єднання старої росiйської армiї. В.Петрiв помилково писав, що це був 2-й Фiнляндський корпус. Його помилку повторив З.Стефанiв в "Iсторiї українського вiйська". Однак, справа в тому, що в росiйськiй армiї нiколи в життi не iснувало нiяких Фiнляндських корпусiв. Бiльше того, на Пiвденно-Захiдному фронтi була всього одна-однiсiнька дивiзiя з подiбною назвою — 2-га Фiнляндська стрiлецька. Саме вона i могла йти на Коростень, тим бiльше, що дивiзiя ця дiйсно розташовувалась у районi Шепетiвки. Фiнляндцi не збиралися нi з ким воювати i намагалися через Коростень просто пройти додому. Саме тому фiнляндцi не становили особливої загрози для Запорiзької бригади, як про це схильнi були писати В.Петрiв та З.Стефанiв.

Що ж сталося насправдi? Пiсля зайняття Коростеня полковник Присовський вiдправив курiнь Сiчових Стрiльцiв, з яким була Центральна Рада, а також Гайдамацький курiнь на Олевськ — Сарни. 1-й Запорiзький курiнь був висунутий на станцiю Звягель (Новоград-Волинський).

15 лютого, у той час, як гайдамаки та сiчовики були вже в Олевську, до Звягеля стали прибувати першi частини 2-ї Фiнляндської стрiлецької дивiзiї. 1-й Запорiзький курiнь вирiшив самостiйно роззброїти ешелони фiнляндцiв. Однак тi поставили суттєвий опiр та оточили 1-й Запорiзький курiнь. За таких умов пiд Звягель довелося кинути 2-й та 3-й Запорiзькi куренi, якi й визволили 1-й курiнь з оточення. Фiнляндцi були розлюченi на українськi вiйська, якi намагалися їх роззброїти, а тому й далi зi зброєю в руках вирiшили собi торувати шлях на батькiвщину через Коростень та Овруч.

Полковник К.Присовський вчасно зрозумiв, що фiнляндцi не є ворогами i шо їм треба просто дати шлях для виїзду додому. Саме тому ввечерi 15 лютого з Запорiзькими куренями вiн облишив Коростень та подався до Житомира (178, с.166). Рiшення Присовського було цiлком слушним, оскiльки таким чином вiн не в'язувався в даремну бiйку.

На кiлька днiв зв'язок мiж Житомиром, де знаходилися основнi українськi сили та Олевськом, де зупинилися гайдамаки, сiчовики та Центральна Рада, був перерваний. Однак вже 17 лютого Гайдамацький курiнь пiсля облишення фiнляндцями Коростеня, повернувся до мiста та остаточно зайняв його. Так без зайвих втрат було випроваджено з України 2-у Фiнляндську стрiлецьку дивiзiю та вирiшено проблему з Коростенем.

А в цей час загiн В.Кiквiдзе, який знаходився в Рiвному, почав отримувати звiстки про боротьбу українських вiйськ пiд Житомиром. Кинувши Сарненський напрямок, Кiквiдзе негайно вирушив до Бердичева, звiдки рукою можна було подати до Житомира. Тут Василь Кiквiдзе збирався дати бiй українським вiйськам. 17 лютого його загiн вирушив на Житомир.

У цей час полковник К.Присовський повiв на Бердичiв Запорiзьку бригаду. Мiж Житомиром та Бердичевом українськi та бiльшовицькi вiйська зустрiлися. Тут почався гарячий бiй, який тривав до вечора. Лише з наступом темряви запорожцi та бiльшовики повернулися до своїх мiст. Цiкаво, що кожний з супротивникiв вважав переможеним себе, а тому Кiквiдзе кинувся робити траншеї пiд Бердичевим, а Присовський укрiплювати Житомир (178,с.179).

19 лютого операцiї українських вiйськ продовжувалися в Сарненському напрямковi. Пiсля остаточного закрiплення лiнiї Житомир — Коростень — Олевськ українськi пiдроздiли також зайняли Овруч та Звягель. На охоронi цих останнiх двох мiст та Коростеня залишався Гайдамацький курiнь, а сiчовики вирушили далi. Вдень вони досягли Сарн, де знов з дуростi в'язалися в кровопролитну сутичку.

Як було зазаначено, Сарни мiцно займали рештки 2-ї бригади 1-ї Української дивiзiї. На станцiї органiзовано демобiлiзувались росiйськi вiйськовi частини, роззброювати якi не було потреби. Прибувши пiд Сарни та не зв'язавшись з 2-ю бригадою, сiчовики з ходу почали нападати на росiйськi частини, якi нiчого проти українських вiйськ не мали. Вволю настрiлявшись, сiчовики таки увiйшли до Сарн, голосно розголосивши про свою "перемогу". Iсторик Сiчового Стрiлецтва О.Думiн стверджував, що проти куреня дiяло аж кiлька чисельних бiльшовицьких полкiв (!), серед яких був i Кексгольмський. Думiн, мабуть, погано орiєнтувався в iсторiї боротьби на Правобережжi, iнакше вiн би знав, що ще 9 лютого 1918 року Кексгольмський полк 2-го Гвардiйського корпусу увiйшов до Києва. Ще бiльше перегнув палицю З.Стефанiв, який написав, що Сарни боронила цiла Фiнляндська дивiзiя (!!!). З його даних можна зробити висновок, що принаймнi половина Пiвденно-Захiдного фронту складалася саме з Фiнляндських дивiзiй. Треба наголосити, що пiд час Першої свiтової вiйни на Українi була всього одна Фiнляндська дивiзiя — 2-а, яку українськi вiйська перед тим пропустили через Коростень. Таким чином, нi про якi Кексгольмськi полки та Фiнляндськi дивiзiї у Сарнах не може йти i мови.