Ярослав Тинченко - Перша Українсько-Більшовицька війна (грудень 1917 – березень 1918)

Саме тому Єрошевич вiв боротьбу фактично на власний розсуд, вирiшуючи самостiйно, що й коли йому робити.

6. Найбоєздатнiшою частиною була, безперечно, Запорiзька бригада полковника Костянтина Присовського. Бригада була надiйна у всiх вiдношеннях, маючи в своєму складi 1400 багнетiв, 100 шабель та 12 гармат. Саме на неї й було покладено основне завдання звiльнення Правобереженої України вiд бiльшовикiв.

Загалом на Волинi та Полiссi командування Запорiзької бригади мало розраховувати на сили, що дорiвнювали 2750–3000 багнетiв, 100 шабель. З цими силами можна було звiльнити вiд бiльшовикiв Волинь, Полiсся та частину Подiлля. Тож можна було починати завзяту боротьбу. Перед тим, як повернутись до подiй, нам треба згадати ще два дуже важливих фактори, якi впливали на українсько-бiльшовицькi бої.

Перше. Українськi вiйська сподiвались на пiдтримку австро-угорської та нiмецької армiй. Через це вони були морально набагато сильнiшi за бiльшовикiв. Гадаймо, що ця пiдтримка не була дуже необхiдною для України, оскiльки сил для лiквiдацiї бiльшовикiв було достатньо. Загалом, зараз сперечатись про доцiльнiсть чи недоцiльнiсть нiмецької збройної пiдтримки досить важко. Тим бiльше ми не знаємо всiх обставин того часу. Однак з вiйськової точки зору з наявними вiйськами можна було самостiйно спочатку повернути Правобережну Україну, потiм, коли остаточно самолiквiдуються "армiї" М.Муравйова, Київ, а далi Лiвобережжя та Причорномор'я. Тим бiльше, цiлком реально можна було забезпечити успiх операцiї роззброєння вiйськ старої росiйської армiї та залученням до боротьби з бiльшовиками зукраїнiзованих частин. У цьому разi, маючи авторитет серед солдатської маси завдяки укладеному Берестейскому миру, Перша українсько-бiльшовицька вiйна могла перерости у Визвольну вiйну. Цього не сталося, бiльше того, Центральна Рада притягнула на Україну нiмецька вiйська, чим вiдштовхнула вiд себе значнi кола населення. А була реальна можливiсть вирiшити раз та назавжди справу незалежностi України своїми силами.

Друге. Як у бiльшовикiв, так i в українських вiйськах була одна велика проблема — повна вiдсутнiсть зв'язку, iнформацiї та розвiдки. Фактично бойовi дiї вiдбувалися мiж слiпцями. Нi бiльшовики, нi українцi не знали навiть реального стану своїх вiйськ, не кажучи вже про становище супротивника. Саме тому спланувати успiшний хiд операцiї було дуже важко. Через це, з вiйськової точки зору, пiд час боротьби на Правобережжi в лютому, українськi вiйська неодноразово дiяли занадто обережно, а бiльшовицькi — дуже безпечно. Вiдсутнiсть iнформацiї призвела до того, що бої на Волинi та Полiссi велись цiлих два тижнi, хоча вони могли закiнчитися перемогою українських вiйськ за два днi. Отже, такий фактор, як неналагоджений зв'язок та розвiдка, сильно вплинули на хiд подiй.

А тепер спробуймо проаналiзувати, що ж вiдбувалося на Правобережнiй Українi в лютому 1918 року. Отже, Запорiзька бригада прискореним маршем йшла до Житомира, де не було жодних бiльшовицьких пiдроздiлiв. Їх нiхто не переслiдував. У бойове забезпечення бригади пiд час маршу було висунуто 3-й Запорiзький кiнний курiнь, який ретельно перевiряв усi навколiшнi села. Пiд час походу не було жодних збройних сутичок, i надвечiр 11 лютого Запорiзька бригада прибула до Житомира. 3-й Запорiзький курiнь увiйшов до мiста лише наступного дня, оскiльки був зайнятий вирiшенням рiзних господарських справ (харчове забезпечення та iнше).

У той час Житомир був єдиним на всiй Українi мiстом, яке не вiдчуло всiх жахiв громадянської вiйни. У мiстi не iснувало червоної гвардiї, а бiльшовицький осередок був мiзерним та нездатним на рiшучi дiї. Житомирська залога складалася виключно з "контрреволюцiйних" за бiльшовицькою термiнологiєю з'єднань. Тут знаходилися 1-а Чехословацька дивiзiя, сформована заходами царського та Тимчасового урядiв переважно з вiйськовополонених австро-угорської армiї. Для Чехословацької дивiзiї не було вибору, оскiльки нiмцi та австрiйцi вважали її особовий склад зрадницьким. Саме тому чехословаки були як нiхто iншi зацiкавленi в утримуваннi фронту та опору бiльшовизму, який його розклав. Вiдповiдно, 1-а Чехословацька дивiзiя була антибiльшовицьки настроєна i не допускала до Житомира жодної здеморалiзованої чи збiльшовиченої росiйської частини. У своєму складi вона мала до 10 тисяч воякiв та бригаду артилерiї.

Українську владу в Житомирi репрезентував виконуючий обов'язки командуючого Пiвденно-Захiдним фронтом прапорщик Кудря. В його розпорядженнi знаходились вже згаданi рештки 1-ї бригади 1-ї Української дивiзiї та одеськi гайдамаки, загальною силою 750–900 багнетiв. Українськi пiдроздiли спiльно з чехами несли варту в мiстi та навколо його, боронили Житомир вiд будь-яких напасникiв. Допомагав цьому i український броньовий дивiзiон полручника Болдирева, оскiльки 1-а Чехословацька дивiзiя власних броньовикiв не мала.