Бої за Бердичiв розпочалися зранку 25 (12) лютого 1918 року. На превеликий жаль, подробицi цих боїв нам абсолютно невiдомi. В українськiй iсторiографiї вони висвiтленi досить погано, а в радянськiй — надзвичайно тенденцiйно. Бiльше того, радянськi iсторики, як вже зазначалося, стверджували, що Кiквiдзе боронився не проти українських, а проти нiмецьких вiйськ.
Українське командування на цей раз вирiшило наступати не з боку Житомира, а зi сторони Шепетiвки. 25 лютого 1918 року кривавi бої розгорiлися пiд Бердичевом — бiля станцiї Тетерiв. Тут наступали 1-й та 2-й Запорiзькi куренi, яких пiдтримувала 2-а Запорiзька батарея. Проти запорожцiв В.Кiквiдзе кинув 73-й полк, червону гвардiю, а також кiнноту. Почався завзятий бiй. Українськi частини не витримали контрнаступу бiльшовикiв та почали вiдходити. Вiдступаючi запорiзькi лави заатакувала кiннота. 1-й та 2-й куренi могли бути знищеними, однак їх вiдступ прикрила вогнем батарея сотника Савицького. Гарматники стрiляли впритул по кiннотниках, що наближалися, а тому на встигли вiдiйти. Усi вони загинули вiд ударiв шабель у нерiвнiй рукопашнiй бiйцi. У цей час командири запорожцiв привели до ладу куренi, яким на допомогу прийшли й гайдамаки С.Петлюри. Вiдiгнавши ворожу кiнноту, українськi пiдроздiли пiд потужним артилерiйським вогнем знов перейшли в наступ. Гармати Запорiзької батареї та тiла героїв-гармашiв було вiдбито. Надвечiр останнi бiльшовицькi частини було остаточно вiдiгнано до Бердичева. Станцiя Тетерiв залишилася в руках українських вiйськ.
Наступного дня наступ на Бердичiв почався з житомирського та шепетiвського напрямкiв. Кiквiдзе знав, що нiмецькi вiйська всього в одному переходi вiд мiста, а тому наказав своїм пiдроздiлам почати евакуацiю. Українськi частини швидко просувалися в бiк мiста, займаючи кiлометр за кiлометром. Пополуднi запорожцi з боями увiйшли до мiста та до вечора опанували всiма вулицями. Загiн В.Кiквiдзе планомiрно вiдступав з Бердичева, знищуючи за собою залiзничну колiю. Бiльшовики через Козятин та Фастiв виїхали до Києва, щоб на пiдступах до столицi зорганiзувати оборону. Українськi вiйська цiлком захопили Бердичiв та могли святкувати свою перемогу.
Геройський вчинок сотника Савицького був високо оцiнений українською владою. Згiдно наказу Вiйськового мiнiстерства N 35 вiд 27 лютого 1918 року батарею, якою вiн командував, було названо "батареєю iменi отамана Савицького" (ф.1076,оп.1, спр.12, нак.35).
Ця батарея iснувала в Запорiзькiй артилерiї до кiнця 1919 року. Окремим наказом N 32 було вiдзначено i рiшучi дiї Запорiзької бригади пiд час боїв з бiльшовиками за Бердичiв (ф.1076,оп.1, спр.12, нак.32).
27 (14) лютого до Бердичева прибули першi нiмецькi пiдроздiли. Мiсто на той час вже цiлком пiдпорядковувалось українськiй владi. Командування нiмецького корпусу, що рушило через Бердичiв на Київ, пiшло на переговори з Центральною Радою та керiвництвом Запорiзької бригади. Було узгоджено, що Запорiзькi формацiї пiдуть в авангардi корпусу, що наступав зi сторони Бердичева. Сiчовики та гайдамаки мусили йти попереду нiмецького корпусу, який уже взяв Коростень.
Через це вийшов невеличкий конфлiкт мiж гайдамаками та керiвниками Центральної Ради. Вiйськовий мiнiстр пiдполковник Жукiвський наполягав на тому, щоб в авангардi наступу на Київ йшли нiмецькi частини, якi б, вiдповiдно, й першими увiйшли до Києва. Жукiвський таким чином прагнув зберегти вiд зайвих утрат українськi частини. Однак проти цього збунтувалися гайдамаки. "Гайдамацькi старшини та старшини-богданiвцi на чолi з О.Волохом вирiшили зажадати вiд вiйськового мiнiстра Жукiвського, щоб саме вони зi своїми пiдроздiлами, а не нiмецькi вiйська, першими увiйшли до звiльненої столицi України — мiста Києва. Ось як про цей конфлiкт оповiдає К.Смовський: "Ще перед приїздом мiнiстерського потягу отаман Волох дав наказ сотниковi Виноградову уставити кулемети так, щоб цей потяг можна було обстрiляти, а коли я запитав, для чого це, — вiн сказав, що так потрiбно … Пiсля скiнчення докладу сотника Шаповала вiйськовий мiнiстр почав на нас кричати; що, мовляв йому ще на фронтi обридли подiбнi делегацiї, а на Київ авангардом пiдуть нiмцi, а нiякi Гайдамаки.
Вся делегацiя була обурена такою вiдповiдю вiйськового мiнiстра. Тодi вiдiзвався отаман Волох та й каже: "Батьку мiнiстря, прошу числитися зi словами, бо гайдамацькi кулемети стоят навколо мiнiстерського потягу"" (196,с.154). Звичайно, що такий аргумент, як гайдамацькi кулемети, швидко вплинув на мiнiстрiв, якi знали, чого варте гайдамацьке слово. Жукiвський та Голубович визнали рацiю у словах Волоха, звичайно, пiд тиском сили.
Читать дальше