Юрій Фігурний - Історичні витоки українського лицарства

Автор не ставив перед собою завдання вичерпного вивчення проблеми витоків козацької культури, а переслідував лише мету постановки питання про витоки і значення деяких дуже давніх культурних традицій козацтва.

Слід зауважити, що українське козацтво, як своєрідна військова верства, зароджувалося, формувалося і розвивалося протягом багатьох століть. Якщо врахувати, що кубанські козаки є безпосередніми нащадками запорожців, то хронологічні рамки існування українського козацтва охоплюють XV — початок XX ст., тобто півтисячоліття. Протягом цього часу українське козацтво набувало одних ознак і втрачало інші. Однак початок формування окремих елементів традиційної козацької культури за археологічними джерелами простежується з V тис. до н. е.

Головна увага в книзі приділяється саме запорожцям, оскільки вони стояли біля витоків українського козацтва як історичного явища. Недаремно французький письменник та історик Проспер Меріме зауважував: «Мені здається, що першими серед козаків, так би мовити, взірцем козаків, були запорожці…».

Книга була написана у відділах етнології і історії та теорії українознавства НДІУ МНіОУ. Автор дуже вдячний доктору історичних наук Л.Л.Залізняку, який підказав тему дослідження і постійно консультував автора при її написанні, а також всім, хто тією чи іншою мірою допомагав під час його наукової праці. Автор щиро дякує директору НДІУ МОН академіку П.П.Кононенку, членам-кореспондентам НАН України В.Д.Барану і Г.А.Скрипнику, доктору історичних наук В.І.Сергійчуку, доктору педагогічних наук Ю.Д.Руденку, доктору філологічних наук О.М.Таланчук, доктору історичних наук О.Д.Горбулу, кандидату історичних наук В.Г.Балушку, кандидату історичних наук Л.К.Токарю, кандидату історичних наук В.М.Піскун, кандидату історичних наук С.Р.Кагамлик. Велика вдячність за сприяння в друкуванні цієї книги Олені Бондаренко, директору Видавничого дому «Сти-лос». Автор сердечно дякує Тамілі Григорівні Бондаренко за здійснення комп'ютерного набору тексту монографії і Наталії Павленко за ілюстративне оформлення книги. Особлива подяка Ользі Сергіївні Проц, завідуючій 7 гуртожитком КНУ ім. Тараса Шевченка за материнську турботу і терпеливість.

Розпочинаючи наше дослідження, зробимо застереження, що фрагментарність джерельної бази (археологічної, фольклорної, етнографічної, лінгвістичної, історичної) сьогодні ще не дає можливості повністю реконструювати неперервність розвитку і спадкоємність індоєвропейської військової культурі! безпосередньо від праіндоєвропейців IV–III тис. до н. е. Проте саме підхід з міждисциплінарних позицій дає змогу простежити витоки і розвиток історичного коріння козацької військової культури.

Джерельна база, на основі якої ми досліджуватимемо розвиток у часі і просторі архаїчних елементів у козацькому військово-культурному комплексі, досить широка. На різних етапах дослідження превалювали ті чи інші джерела, залежно від ступеня їх розробленості і наявності; так, на перших етапах домінують археологічні та мовознавчі джерела, пізніше — активно залучаються історичні, фольклорні та етнографічні джерельні свідчення.

Першорядну роль у вивченні генетичного коріння індоєвропейської мілітарної культури відіграють дані археології та лінгвістики. В більш пізні часи, а саме в II — на початку І тис. до н. р., відбувається розширення джерельної бази, вагомого значення набувають дані історії, фольклорні та етнографічні джерела. Саме з другої половини II тис. до н. е. відомі найдавніші індоєвропейські письмові джерела.

До найдавніших пам'яток індоєвропейської писемності належать: священні гімни (веди) Рігведи середини II тис. до н. е., які згодом були записані санскритом; збірник гімнів арійців Ірану «Авеста», що датується кінцем II — початком І тис. до н. е.; протогрецькі джерела стародавніх Мікен XVI ст. до н. е.; клинописні таблички хеттів Анатолії початку II тис. до н. е. тощо.

Сюди слід додати міфи та легенди Давньої Греції, пов'язані з ахейським (мікенським) періодом її історії — близько 1500–1100 рр. до н. є., і славнозвісні поеми давньогрецького аеда Гомера «Іліаду» та «Одіссею» у тих їх частинах, де розповідається про події кінця II тис. до н. е., а саме подано опис Троянської війни, військового життя та побуту індоєвропейських воїнів.