Ґеорґ Зимель - Філософія грошей

Ця взаємність, в якій внутрішні елементи пізнання забезпечують собі значення істини, як ціле, здається, підтримується подальшою відносністю, що існує між теоретичними і практичними інтересами нашого життя. Ми переконані, що всі уявлення про суще суть функції особливої фізично-психічної організації, які в жодному разі не механічно віддзеркалюють його. Радше, картини світу комахи з її фасетковими очима, орла з його зоровою здатністю, якій притаманна навряд чи уявлювана нами гострота, протея європейського [Grottenolms] з його рудиментарними очима, наших власних очей, а також незліченно інші картини мусять мати цілковито докорінну відмінність, із чого можна зробити безпосередній висновок, що жодна з них не відтворює позапсихічного змісту світу в його самій по собі сущій об’єктивності. Принаймні так негативно схарактеризовані уявлення становлять, однак, припущення, матеріал, директиву для наших практичних вчинків, завдяки яким ми пов’язуємо себе зі світом, як він існує відносно незалежно від нашого суб’єктивно визначеного уявлення: ми очікуємо від нього певних зворотних дій на наші впливи, і він здійснює їх для нас, принаймні загалом, у правильний, тобто корисний нам спосіб, як і здійснює він такі самі дії також для тварин, чия поведінка визначається картинами, що вповні відрізняються від саме цього світу. Втім, це вельми примітний факт: зроблені на підставі уявлень дії, які, певно, не мають жодної однаковості з об’єктивно сущим, на ґрунті нього все ж досягають успіхів такої обрахованості, доцільності й точності, що при пізнанні тих об’єктивних відношень, хоч би якими були ці останні самі по собі, вони не могли б бути більшими, тоді як інші дії, а саме ті, що відбуваються у зв’язку з «хибними» уявленнями, виливаються у суцільно реальні шкоди для нас. І ми так само бачимо, що і тварини піддаються оманам й виправним помилкам. Що ж тепер може означати «істина», яка змістовно дуже різна для них і нас, крім того, зовсім не збігається з об’єктивною дійсністю, а проте так певно веде до бажаних наслідків дії, немовби ці останні мали місце? Це, здається мені, можна пояснити тільки завдяки такому припущенню. Відмінність організації вимагає того, що кожен вид для збереження себе і досягнення своїх суттєвих життєвих цілей мусить практично поводити себе в особливий спосіб, що відрізняється від інших. Чи має дія, що скеровується і визначається певним утворенням уявлення, корисні наслідки для дієвців – цього, отже, ще не можна вирішити за змістом такого уявлення, збігається він чи ні з абсолютною об’єктивністю. Радше це залежатиме єдино від того, до якого успіху веде це уявлення як реальний процес в організмі, у взаємодії з рештою фізично-психічних сил та з огляду на особливі життєві потреби того організму. Якщо ми говоримо тепер про людину, мовляв, зберігаючи життя й сприяючи життю вона діє лише на підставі істинних уявлень, а руйнівно – на підставі хибних, то що555 інше за своєю сутністю повинна означати ця «істина», яка для кожного наділеного свідомістю виду є змістовно іншою і для жодного не постає відображенням речей самих по собі, ніж саме те уявлення, яке у зв’язку з усією спеціальною організацією, її силами і потребами веде до корисних наслідків? Початково вона не є корисною, позаяк вона істинна, а навпаки: почесним титулом істинного ми наділяємо ті уявлення, які, дієві в нас як сили або рухи, спонукають нас до корисної поведінки. Тому існує стільки принципово відмінних істин, скільки існує принципово відмінних організацій і життєвих запитів. Та чуттєва картина, що становить істину для комахи, вочевидь, не була б такою для орла; адже якраз та сама картина, на підставі якої комаха доцільно діє у зв’язку своїх внутрішніх і зовнішніх обставин, схиляла б орла у зв’язку його обставин до цілком безглуздих і згубних дій. Ці пізнання зовсім не позбавлені нормативної непохитності: так, будь-яка істота, що уявляє, володіє принципово встановленою «істиною», яку її уявлення може схоплювати чи хибити в окремому випадку; закон тяжіння залишається «істинний» незалежно від того, пізнаємо ми його чи ні – попри те, що він був би не істинним для істот з іншими просторовим утворенням, категоріями мислення, числовими системами. Для нас «істинний» зміст уявлення має своєрідну структуру, він хоча повністю і залежний від нашої істоти – бо різниться від інакше влаштованої істоти, – проте повністю незалежний від своєї фізичної реалізації у своїй вартості істинності [Wahrheitswert]. Коли дані, з одного боку, істота з її конституцією та її потребами, а, з іншого – об’єктивне буття, то є ідеально встановленим, що555 є істина для цієї істоти. Оскільки ця істина означає найсприятливіші для істоти уявлення, то, виходячи з них, відбувається певний відбір серед психологічних процесів істоти: корисні фіксуються звичайними шляхами селекції та утворюють у своїх сукупності «істинний» світ уявлень. І насправді ми не маємо жодного іншого остаточного критерію для істини певного уявлення про суще, крім того, що з розпочатих у зв’язку з нею дій випливають бажані наслідки. Звісно, тільки якщо через вказаний відбір, тобто через культивування певних способів уявлення, ці останні на тривалий час усталилися як доцільні, то вони утворюють поміж собою царство теоретичного, яке вирішує на користь будь-якого нещодавно посталого уявлення згідно з теперішніми внутрішніми критеріями про належність або протилежність до нього – саме так, як положення геометрії вибудовуються одне на одному згідно з внутрішньою строгою автономією, тоді як самі аксіоми і методичні норми, згідно з якими взагалі можлива ця побудова і ціла ця сфера, не підлягають геометричному доказові. Ціле геометрії, отже, значуще геть не в тому самому сенсі, в якому такими є її одиничні положення; тим часом як останні довідні в її межах, одне через інше, те ціле значуще лише через відношення до того, що лежить поза її межами: до природи простору, до способу нашого споглядання, до неодмінності наших норм мислення. Хоча в такий спосіб наші одиничні пізнання і можуть підтримувати одне одного, коли встановлені норми і факти перетворюються на докази для інших, проте їх ціле має свою значущість лише відносно до певних фізично-психічних організацій, їхніх умов життя та сприятливості для їхніх вчинків.