В'ячеслав Бігун - Філософія правосуддя - ідея та здійснення - монографія

Автор завершує виклад свого доробку викладом положень конституційної моралі правотворчості, зокрема виявляючи роль деонто- логічного й аксіологічного підходів в офіційній правоінтерпретації. Зрештою, дослідник виводить засади моралі позитивного права у практиці КСУ: непорушність сутності змісту конституційного права особи як мінімальна гарантія його законодавчого забезпечення; справедливість як домірність та рівність; довіра особи до держави та правова визначеність.

У розділі «Правосуддя і судова правотворчість» [126]Б. В. Малишев розглядає проблематику взаємозв’язків між правосуддям і судовою правотворчістю з точки зору теорії права, починаючи від вироблення дефініцій та ознак цих явищ, і завершуючи аналізом ролі судової правотворчості у механізмі правосуддя.

Автор приходить до висновку, що за допомогою судової правотворчості основні ціннісні стандарти правосуддя, які відповідають принципам справедливості, рівності, свободи і гуманізму, проникають у систему позитивного права. Судова правотворчість робить правосуддя не індивідуальним регулятором суспільних відносин, а загальним, і вказані стандарти переходять від стану одиничного (вирішений казус) до стану загального (загальнообов’язкове правило для вирішення певного виду казусів). Саме судова правотворчість здатна наповнити право в його конкретних проявах не тільки ідеями, а й конкретним змістом принципів справедливості, рівності, свободи та гуманізму, адже завдяки використанню зазначених принципів при судовому розв’язанні конкретних правових спорів вони перестають існувати в якості абстракції, знаходячи своє безпосереднє втілення у правовідносинах. Судова правотворчість підкорена меті правосуддя (розв’язати правовий спір і захистити права і законні інтереси на підставі закону та на підставі вимог принципів справедливості, рівності, свободи і гуманізму), і є одним із засобів її досягнення.

Автори вбачали монографію «радше запрошенням до дискусії, аніж її констатацією», свідомо уникнувши узагальнених висновків. Відтак академічна дискусія філософських і практичних проблем правосуддя триває, а ця монографія - посильний внесок у її розвиток.

Вступні зауваги.У найширшому розумінні метод - шлях до досягнення мети. Метою нашого дослідження, якщо стисло, є розроблення філософії правосуддя, чому передує пізнання та осмислення правосуддя - пошук істини про це явище. Оскільки, істина в мудрості, що й складає ідеальний зміст заняття філософією, й «краще зовсім не думати про відшукання будь-яких істин, ніж робити це без жодного методу» (Р. Декарт), то в цьому зв’язку варто звернутися до методології дослідження правосуддя, зокрема спираючись на досягнення науки, таких її галузей як юридична та філософська.

Методологія дослідження філософії правосуддя (поняття, структура та вихідні засади). Дослідження правосуддя, його філософії, зумовлено відповідною методологією. Викладемо окремі аспекти цієї методології загалом і зокрема - в межах філософії права. Спочатку проаналізуймо можливе використання загальної методології юридичної науки. А відтак й методологічного інструментарію спеціальної методології дослідження філософії правосуддя.

Звідси й авторська позиція: методологія дослідження філософії правосуддя охоплює як методологію юридичної науки, так і (окремо чи в межах першої) спеціальну філософсько-правову методологію, спрямовану на осмислення правосуддя як філософсько-правового явища.

Традиційно «методологію [127]юридичної науки» (у вузькому розумінні) визначають, як «систему підходів, методів і способів наукового дослідження, теоретичні засади їх використання при вивченні державно-правових явищ» (П. М. Рабінович) [128]. Також визначається методологія права, що розуміється як «ні що інше, як загальнонауковий феномен, що поєднує всю сукупність принципів, засобів і методів пізнання (світогляд, філософські методи пізнання і вчення про них, загально- і спеціальнонаукові поняття і методи), вироблені всіма суспільними науками, у тому числі і комплексом юридичних наук, і що застосовуються у процесі пізнання специфіки правової дійсності, її практичного перетворення» [129].

За аналогією, на основі цього визначення, загальноприйнятих методологічних положень [130](зокрема, з доповненням до системи методології принципів), методологія дослідження філософії правосуддя може бути визначена як система принципів, підходів, методів і способів наукового дослідження правосуддя як філософсько-правового явища, а також теоретичні засади їх використання.