В'ячеслав Бігун - Філософія правосуддя - ідея та здійснення - монографія

■ судове пізнання, судова гносеологія (А. А. Козловський [67], І. І. Котюк [68]та інші); юридична герменевтика, герменевтика судової діяльності (А. М. Беернюков [69], Ю. Л. Власов [70], О. Ф. Закомлистов [71], О. О. Мережко [72], П. М. Рабінович [73], С. П. Рабінович [74]та інші).

Оскільки пропоноване дослідження носить і практичний характер, її основу також склали наукові теоретичні та практичні дослідження низки судді (суддів у відставці), з- поміж яких, такі судді з таких країн, як: Австрія - Г. Кельзен [75]; Аргентина - Є. Булигін [76]; Ізраїль - А. Барак [77]; України - В. Ф. Бойко [78], В. С. Балух [79], В. Бондаренко [80], В. Д. Бринцев [81], В. В. Городовенко [82], В. Г. Зайчук [83], М. І. Козюбра [84], М. В. Костицький [85], В. В. Кривенко [86], Д. Д. Лилак [87], В. П. Паліюк [88], О. М. Пасенюк [89], Т. І. Присяжнюк [90], Д. М. Притика [91], В. Т. Маляренко [92], О. М. Мироненко [93], М. Д. Савченко [94], П. Б. Стецюк [95], В. С. Стефанюк [96], Є. А. Чернушенко [97], В. М. Шаповал [98], В. П. Шевченко [99], В. І. Шишкін [100]; РФ - М. В. Вітрук, О. Ф. Закомлистов, М. О. Колоколов, Т. Г. Морщакова [101]); США - Б. Кардозо [102], Р. Познер [103], О. В. Холмс [104], Б. Футей [105]); РЄ-ЄСПЛ - М. В. Буроменський [106], В. Г. Буткевич [107], Л. Вільдхабер [108], В. Загребельський, С. В. Шевчук [109]; Швейцарія - Р. Бахер; ФРН - В. Хассемер [110], Франція - А. Гарапон [111].

Також використано ідеї судових діячів, як-от А. Ф. Коні. Розглянуто праці й низки осіб, які працюють або виконують функції інших органів у судових органах України (М. І. Мельник, А. О. Селіванов, А. В. Портнов, В. В. Сердюк та інших).

Як практичну основу дослідження також використано матеріали судової практики, юридичної журналістики, художніх і документальних фільмів (зокрема, так звані «юридичні фільми»), особливо пов’язані з розглядом так званих резонансних судових процесів, справ [112].

Ці та інші дослідження відображаються у цьому дослідженні, слугують для обґрунтування різних положень дослідження.

Наступним звернімося до огляду академічної розробки актуальних проблем правосуддя, зокрема в сучасній Україні.

Академічна розробка практичних проблем філософії правосуддя. В Україні триває, поряд із суто спеціалізованою (галузевою) розробкою проблем судочинства - в межах відповідних спеціальностей юридичної науки, - академічна філософсько-правова та загальнотеоретична розробка практичних проблем філософії правосуддя.

Як її певне відображення, наприкінці 2009 року побачила світ колективна наукова монографія «Правосуддя: філософське та теоретичне осмислення» [113]. Як відзначив академік Ю. С. Шемшученко у передмові до праці, вона «запропонована новою генерацією філософів і теоретиків права провідних науково-дослідних центрів України й сприятиме постановці теоретичних і філософських проблем правосуддя і пошуку нових підходів до їх вирішення» [114]. Відзначалося й практичне значення монографії, її було презентовано на XXV Світовому конгресі філософії права та соціальної філософії в Пекіні (2009) [115]. Монографія, на думку С. І. Максимова, стала «подією в сфері філософії права», а на думку О. О. Мережка - «справжньою науковою подією», адже в ній «представлено філософсько-критичні погляди щодо стану судочинства в Україні. Їх урахування законодавцем і суддями дало б можливість створити якісно нову систему українського правосуддя, яка б викликала довіру і повагу з боку населення...» [116]. В. Д. Бабкін відзначив актуальність «дослідження філософії та теорії правосуддя, представлене в цій монографії», назвавши його «вступним словом не лише до наукової, але й соціально-практичної дискусії про правосуддя в Україні» [117]. У монографії з позицій загальної теорії права та філософії права порушено низку важливих проблем сучасного правосуддя в Україні. Вона покликана стати «теоретичним імпульсом практичного осмислення правосуддя» [118]. Все це дає підстави стисло навести окремі ключові положення монографії.

Так, у розділі «Філософія правосуддя як прикладна філософія права» [119]філософія правосуддя розглядається автором цих рядків як напрям філософії права, аналізується на прикладі позитивного (конституційного) права України, правосуддя також осмислюється як мета. Автор пропонує кілька підходів до розуміння філософії права і правосуддя, що ґрунтуються на засадах (1) праворозуміння, (2) співвідношення та розрізнення понять «право» і «закон», (3) розмежування сущого і належного, (4) певного філософського розуміння права, (5) розуміння філософії як науки про закономірності, (6) пошуку смислів. Дослідник також доводить, що з позицій філософії права терміни правосуддя і судочинство є відмінними за специфічним змістом, а їх вживання як синонімів є недоцільним (якщо таке має місце, то має обумовлюватися). Функціональне розуміння правосуддя ототожнює його з судочинством, судовим розглядом справ, тоді як змістовне розуміння акцентує на внутрішніх характеристиках судової діяльності. Якщо перше акцентує на функціях і суб’єктному складі діяльності, то друге - на змісті судового процесу та його меті, зокрема справедливості. Правосуддя розглядається автором як процес і мета. Перше полягає в розгляді та вирішенні судом справ без акценту на результаті (поняття правосуддя та судочинства ототожнюються). Водночас правосуддя може (і повинно) розглядатися як діяльність суду (судочинство), яке повинно здійснюватися у відповідності до вимог справедливості і забезпечувати ефективне поновлення в правах. У такому випадку, згідно із тлумаченням правосуддя Конституційним Судом України, вважає дослідник, ідеться про телеологічне розуміння правосуддя, тобто про правосуддя як мету.