В'ячеслав Бігун - Філософія правосуддя - ідея та здійснення - монографія

У розділі «Ідея правосуддя в історії правової думки» [120]В. С. Смородинський розкриває ідею правосуддя в її історичному розвитку. Пропонуючи історичний огляд теоретичних проблем правосуддя і підходів до їх вирішення, він приводить смисли, викладені в перших письмових настановах щодо належного здійснення правосуддя, вироблених у Стародавньому Єгипті. Дослідник також представляє перші теоретичні концепції правосуддя в Європі, представлені в працях давньогрецьких філософів, а згодом - інтерпретованих у середньовіччі. Наступним є огляд розвитку ідеї правосуддя в Новий час, виклад досліджень правосуддя німецькими філософами та правознавцями XVIII-XX ст., представлення англо- американської правової думки про правосуддя. Завершує огляд виклад ідей правосуддя вітчизняної та російської правової думки.

Загалом, спираючись на історичні документи, наукові праці мислителів різних часів і цивілізацій — від Стародавнього Єгипту до ХХ століття — вчений-юрист простежив виникнення, становлення й розвиток ідеї правосуддя у складі єдиної комплексної доктрини судової влади, визначив основні принципи та функції цього суспільно значущого виду людської діяльності.

У розділі «Правосуддя як справедливе судочинство» [121]С. П. Погребняк розглядає справедливість як юридичну категорію. Як підкреслює автор, складова європейської правової традиції - визнання нерозривного зв'язку права і справедливості, а також судочинства і справедливості. Додержання вимог справедливості в здійсненні судочинства характеризує його як правосуддя. Здійснення правосуддя - одна з необхідних процедур, яка уможливлює поєднання права зі справедливістю.

Аналізуючи об’єктивну та суб’єктивну справедливість, автор виявляє різницю між двома аспектами справедливості - об’єктивною, або інституційною справедливістю та суб’єктивною, або особистою справедливістю. Досліджуючи формальну, змістовну і процедурну справедливість, правознавець висвітлює особливості реалізації цих аспектів справедливості в правовій сфері. Відзначаючи особливості втілення ідеї справедливості в судочинстві, автор підкреслює: поняття «справедливе судочинство» у сучасному розумінні має два аспекти: матеріальна справедливість, яка полягає в тому, що кожне судове рішення має бути справедливим по суті, і процедурна справедливість, яка передбачає розгляд справи відповідно до певних судових процедур. Розглядаючи природну справедливість у правосудді у розділі докладно розглянуті деякі складові природної справедливості: не можна бути суддею у власній справі (nemo judex in re sua); кожна сторона повинна мати право бути вислуханою (audi alteram partem); суддя має проявляти неупередженість (безсторонність); процес повинен бути публічним.

Автор підсумовує, що лише завдяки правосуддю як справедливому судочинству можна втілити в правову реальність справедливість як ідею права.

У розділі «Здійснення правосуддя: герменевтичний підхід» [122]А. М. Бернюков висвітлює питання системи філософії правосуддя як частини філософії права та судової герменевтики як елемента такої системи. Зокрема, автор відзначає, що філософія правосуддя за масивом досліджуваних питань складає один із центральних і провідних інститутів філософії права. Водночас, попри значну актуальність у світлі сучасної розбудови правової системи України, дана проблематика ще залишається не достатньо розробленою у вітчизняній науці, що в свою чергу пояснюється лише початком розбудови новітньої української філософсько-правової школи.

На думку правознавця, в науково- теоретичному плані філософія правосуддя має складатися з двох частин: загальної та особливої. Якщо перша частина має відповідати за поняття, об’єкт, предмет, методи та інші вступні загальнометодологічні аспекти судової діяльності, продиціюючи відповідні категорії (тобто методологічно обслуговуючи основну частину), то особлива - досліджувати безпосередньо правосуддя у його динамічному вимірі, тобто розглядати судовий процес як діяльність-у-русі. У цьому сенсі автор убачає важливу роль судової герменевтики як одного з центральних напрямів особливої частини філософії правосуддя, поряд із судовою антропологією, судовою онтологією, судовою феноменологією, судовим екзистенціалізмом, судовою гносеологією тощо. При цьому судова герменевтика може розглядатися як окремо, так і як універсальна методологія відповідно до названих підрозділів особливої частини.