В'ячеслав Бігун - Філософія правосуддя - ідея та здійснення - монографія

Теоретична основа цього дисертаційного дослідження- концептуальні підходи, положення, наукові розробки, ідеї щодо вирішення окремих проблем, окреслених темою дисертаційного дослідження.

Зокрема вони розроблені такими авторами (зазначеними далі за абеткою) щодо наступних положень тощо.

Приймаються за основу теоретичні та методологічні засади правознавчого дослідження [22], зокрема ті, що доречні в частині дослідження правосуддя. Поділяється точка зору щодо певного розмежування та водночас взаємозв’язку предметів філософії та теорії права. Зокрема визнається та розвивається положення про те, що філософія права акцентує на дослідженні смислів права (теорія права також не оминає смислів, однак останні не є її фокусом) знаходить подальший розвиток у дослідженні смислів правосуддя [23]. Поділяється та розвивається положення про те, що вирішення проблеми співвідношення права та закону «значною мірою залежить від характеру типу праворозуміння» [24]й що «право не слід ні протиставляти закону, ні ототожнювати з ним. Це дві різні правові реальності, «розмежування та поєднання права і закону сприяє глибокому осмисленню механізму втілення правових приписів у соціальну дійсність, що і є основною ознакою права» [25](В. Д. Бабкін).

Автор також приймає методологічне положення про плідність дослідження права як «діалектичного явища» (позиція В. Г. Ф. Гегеля, з-поміж інших, про те, що філософія права досліджує ідею права в її розвитку), що в цьому дослідження виявляється у дослідженні ідеї правосуддя як поняття та його здійснення.

Сприймаються положення розробки «антропологічного перехрестя рішення», зокрема в частині судового рішення, а також положення про образ людини в концепції прав людини, зокрема вироблений на основі судової практики в сфері судового захисту прав людини (В. Брюггер (Бруггер).)

Приймається і розвивається положення про право як ідею права, поняття та його здійснення; зокрема розвивається це положення в положення про ідею правосуддя як поняття та його розвиток. Також приймається обґрунтування положення про суд як інститут громадянського суспільства (Г.-В.-Ф. Гегель. Положення та погляди Гегеля щодо судочинства деталізуються в дослідженні в окремому підрозділі).

Частково сприймаються положення концепції «інтегративного праворозуміння», відомої як law as integrity, використовуються положення щодо судового тлумачення як судової філософії права, теоретичні положення та обґрунтування образу «судді як Геркулеса», співвідношення та розмежування «принципів» і «норм» (Р. Дворкін).

Приймаються за основу методологічні засади дослідження суддівського розсуду, ідея про особистість судді як гарантію правосуддя. Водночас концепція «вільного права» Є. Ерліха визначається як дескриптивна (на противагу нормативній), чим зумовлена його відносна цінність для філософсько-правового дослідження. Положення та погляди Є. Ерліха щодо судочинства деталізуються в дослідженні.

Беруться за основу положення про принцип доповнюваності як методологічна засада дослідження, а також розгляд реалізації права як істотної ознаки права (Б. О. Кістяківський).

За аналогією з положенням про «право як пізнання», розроблені філософом права в межах розробки такого напряму філософії права як гносеологія права, автор розкриває ідею правосуддя як пізнання (А. А. Козловський).

Приймаються положення про обґрунтування принципу верховенства права в правосудді (М. І. Козюбра).

Сприймаються положення та ідеї, розроблені в частині теорії правової реальності, положення про те, що «саме в суді право існує в усій його повноті» (С. І. Максимов).

Поділяється та розвивається думка про співвідношення та розмежування «права» і «закону» як предметного поля філософії права, маючи на увазі «класичну філософії права» (В. С. Нерсесянц).

Приймається положення про те, що судова практика є елементом правової системи [26](О. М. Оніщенко).

Приймається положення, розроблені в зв’язку з дослідженням джерел права, зокрема й судового прецеденту [27](Н. М. Пархоменко).

Приймається «формула Радбруха», як спосіб застосування положення про розмежування «права» та «закону» в судовій практиці. Окремі положення та погляди Г. Радбруха щодо судочинства і правосуддя деталізуються в дослідженні (Г. Радбрух).

Приймаються положення про методологічні засади правознавчого дослідження, методологію філософію права. Автор визнає значущість і еврестичність «потребового підходу», зокрема, для цілей з’ясування соціальної сутності права, зокрема й правосуддя, проте не вважає його ключовим чи єдино можливим для визначення соціальної сутності певного явища (П. М. Рабінович).