В'ячеслав Бігун - Філософія правосуддя - ідея та здійснення - монографія

Проте як виявити сутність? Сутність як категорія позначає сукупність істотних властивостей чогось без чого відповідне явище не існуватиме (не визначатиметься як таке). Сутність та існування пов’язані. Проте, що чому передує? Зокрема, в випадку правосуддя?

Осмислення правосуддя відповідно до поставленого питання можливе з позицій «ессенціального» та «екзистенціального» підходів [19], розвинених у межах онтології як напрямі філософії, зокрема в межах онтології правосуддя.

Так, із позицій ессенціального підходу правосуддя розкривається через певну сутність, що вже існує. Такою сутністю у випадку правосуддя може вважатися, наприклад, справедливість як якість, чи то специфічна державно- владна діяльність як форма.

З позицій екзистенціального підходу правосуддя зумовлено своїм існуванням. Відтак осмислення правосуддя є конкретним породженням, процесом і наслідком існування явища. У цьому смислі людина осягає те, що називається правосуддя зважаючи на його прояви - буття правосуддя.

Правосуддя постає як онтологічна проблема, але при цьому не позбавляється ессенціального виміру. Так, наприклад, правосуддя з позицій цього підходу осмислюється індивідуально: кожен може виявити свій певний екзистенціальний смисл правосуддя. Відтак він може бути розвинений й позиціонуватися як індивідуальний смисл конкретного суб’єкта.

Останній може бути «приписаний» й правосуддю як явищу загалом (так, наприклад, особа, яка постраждала від певного рішення суду (екзистенціальний вимір), може відповідно визначати природу того, що визначається як «правосуддя» (рішення суду), як несправедливу. «Правосуддя таке - зло» може стверджувати вона, визначаючи таким чином сутність відповідного явища. Можлива й ситуація, коли водночас, те, що з позицій догматичної теорії права визначатиметься як самосуд має ознаки, які притаманні правосуддю, як судовій діяльності - особа отримала «адекватне покарання».

Отож, вочевидь відмінність і водночас залежність між ессенціальним та екзистенціальним підходами до визначення правосуддя.

Загалом же зазначені підходи в сукупності уможливлюють формування різнорівневого і водночас більш цілісного образу правосуддя як явища - зокрема й філософсько-правового.

У цьому зв’язку є підстави стверджувати про проблему, яку можна позначити як наукова проблема «філософія правосуддя».

Як відомо, «наукова проблема як суб’єктивне уявлення об’єктивної дійсності є видом знання, яке виявляє і межі незнання. У цьому сенсі наукова проблема є «знанням про незнання». [20]Так само й наукова проблема правосуддя, зокрема філософії правосуддя, виявляє певні межі знання та незнання, яке потрібно набути.

Наукова проблема філософії правосуддя може бути далі конкретизована у дослідженні правосуддя як філософсько-правового явища в процесі чого виявляється філософсько-правова проблематика філософії правосуддя.

Правосуддя як філософсько-правова проблема: проблематика та підходи до дослідження.Визначаючи найбільш загальним об’єктом дослідження явище правосуддя, доцільно окреслити можливі підходи до дослідження філософії правосуддя.

Їх пропонується узагальнити за такими критеріями.

Проблема (проблемний підхід). В даному випадку обирається певне питання (проблема) як об’єкт дослідження: осмислення, філософсько-правового аналізу.

Для прикладу, це можуть бути: філософські засади правосуддя; історична генеза ідеї правосуддя; філософська характеристика судової влади чи сваволі; судовий розсуд і його межі; природа правової аргументації, філософсько-правові аспекти обґрунтування судових рішень; судова помилка; незалежність суду (суддів); акт судження в здійсненні правосуддя; справедливість судового розгляду і судового рішення; філософсько-правові джерела судових рішень; злочин і покарання; «суд фактів» і «суд права»; правосуддя як спосіб вирішення конфлікту, засади судової конфліктології, підходи до розв’язання судових спорів; філософсько-правовий аналіз судових способів захисту прав, свобод і законних інтересів; особистість судді, статус суддів тощо.

При цьому йдеться про специфічність дослідження за цим підходом. Так, проблемний підхід передбачає дослідження існуючих або можливих суперечностей досліджуваного явища, в даному випадку правосуддя. Такі суперечності сприймаються як ключові проблеми розвитку правосуддя як філософсько-правового явища. Проблеми можуть бути, умовно кажучи, «вічні» та актуальні, тобто «насущні» до вирішення в даний момент.