В'ячеслав Бігун - Філософія правосуддя - ідея та здійснення - монографія

Діалектичне протиріччя (суперечність) є «внутрішнім самозапереченням, яке передбачає одночасну єдність та антагонізм елементів і характеристик предметів або явищ» [142]. Так, якщо розглядати правосуддя як форму здійснення ідеї справедливості в розумінні адекватної відплати за вчинене, то випадок того, що теорією позитивного права вважатиметься самосудом є антагонізмом, на перший погляд, ідеї правосуддя як належного судочинства; проте, цей випадок може розглядатися в межах філософії правосуддя як явище, що водночас характеризує його зміст. Це ж відповідатиме цілям дослідження історичного розвитку ідеї, яку визначаються, за одним із тлумачень, як «узаконену помсту, яку називають правосуддям» (П. О. Кропоткін).

Принцип єдності якості та кількості, або якісного і кількісного підходів, означає, що «взаємозалежність цих категорій визначається самою діалектичною природою буття, забезпечуючи розмаїття явищ: нагромадження кількісних змін приводить до виникнення нової якості. Категорія якість виражає притаманну речам специфічну визначеність, а кількість є відношенням якісно тотожних речей як дискретних одиниць певної множини. Обидва поняття є ступенями загального процесу пізнання, вихідним пунктом системи категорій. Якість і кількість діалектично тотожні: кількість є фактором, що зумовлює якість» [143].

Застосування цього принципу в дослідження правосуддя доцільне з огляду на таке. Судочинство як форма здійснення правосуддя визначається й в кількісних показниках (наприклад, судових справ), що водночас виступає чинником, який зумовлює і якість здійснення правосуддя. Іншими словами, валідною буде гіпотеза про те, що яким би не був обізнаним і кваліфікованим суддя у теорії якісного здійснення правосуддя, кількість справ у його провадженні впливатиме на якість відправлення правосуддя. У масштабах держави, певної правової системи, перевантаженість суддів, припускається, може впливати на те, чи реально здійснюється правосуддя.

Принцип діалектичного заперечення, сутність якого полягає в необхідності «дотримання спадковості при переході від старого до нового, від попереднього до наступного» [144], теж може застосовуватися до дослідження явища правосуддя. Попереднє заперечується, але не абсолютно, а відносно, та не у всіх, а лише у визначених відношеннях. У дослідженні правосуддя застосування принципу діалектичного заперечення означає критичне врахування попередніх результатів досліджень явища правосуддя.

Принцип відображення означає, що «людське пізнання є цілеспрямованим процесом активного відображення об’єктивного світу свідомістю людини у формі суб’єктивних ідеальних образів», формами якого є споглядання через відчуття, сприйняття та уявлення, а також мислення (поняття, судження, умовивід) [145]. На практиці цей принцип означає, що одним із ключових питань розвитку наукової, філософської думки про правосуддя є пізнання (теорія пізнання). Пізнавальна діяльність правосуддя ґрунтується на відображенні, що пов’язує буття та свідомість.

Загальнонаукові методи. З-поміж загальнонаукових методів (методів, які використовуються в усіх або в більшості наук) у дослідженні правосуддя доцільно використовувати низку методів.

Загальні методи наукового пізнання, на відміну від спеціальних методів, використовуються впродовж всього дослідницького процесу, незалежно від галузі знань та особливостей дослідження [146].

Науковість дослідження, забезпечувана застосуванням загальнонаукових методів, зумовлює й необхідність виявлення об’єктивних соціальних, у тому числі й державно-правових, закономірностей розвитку правосуддя та можливості їх пізнання, здобуття істинних знань про нього.

Метод сходження від абстрактного до конкретного (і навпаки) використовується в частині аналізу правосуддя як абстрактного поняття в його співвідношенні з конкретними його проявами, наприклад, у судовій справі.

Аналіз і синтез доцільно використовувати в дослідженні повсюдно, адже йдеться про аналіз існуючих знань та їх поєднанні у синтезованому розумінні правосуддя.

Системно-структурний метод доцільно використовувати для розгляду правосуддя та його складових як системи та елементів, також виявлення структури процесуального здійснення правосуддя в різних формах судочинства, а функціональний метод - для визначення мети та завдань правосуддя, інституцій, які його здійснюють.