В'ячеслав Бігун - Філософія правосуддя - ідея та здійснення - монографія

Правовий ідеалізм, як «один з філософсько-правових підходів до онтологічного, гносеологічного, аксіологічного, деонтологічного та праксіологічного обґрунтування природи, форм вияву та призначення права у суспільстві та державі» [137], може розглядати природу правосуддя як об’єктивне або суб’єктивне існування ідеального, духовного, розумного та морального начала. Примат духовно-ідеальних, раціональних, інтуїтивних та ірраціонально-трансцендентних джерел для цілей інтерпретації означає, що правосуддя трактуватиметься як основа ідеї права. Правосуддя з позицій правового ідеалізму постає як судове утілення ідеї права як ідеалу чи то втілення певних правових цінностей, як наприклад, справедливості.

Ідеалістичний підхід, утілений за допомогою правового ідеалізму, може виступати як основа критики поглядів, викладених із позицій матеріалістичного підходу. При цьому виникає конкуренція поглядів, що породжує дискурс, який виявляє певні істотні діалектичні ознаки самого феномену правосуддя. Так, критика визначення «судочинства як правосуддя» означає, що не будь-який судовий розгляд справи може вважатися здійсненням правосуддя. Водночас, матеріалістичний підхід доцільний для критики надмірної ідеалізації правосуддя. Іншими словами, виникає дискусія про те, чи можна вважати діяльність, здійснювану державними судами, ідеальним утіленням ідеї правосуддя; чи, натомість, слід змиритися з думкою про відносність здійснення ідеї правосуддя, розглядаючи його як «процес розвитку ідеї, що триває».

Поєднання матеріалістичного та ідеалістичного підходів забезпечує можливість більш всебічного дослідження явища правосуддя.

У дослідженні правосуддя доцільне також використання діалектичного та метафізичного підходів.

Так, якщо метою правосуддя уявляється справедливість як метафізична цінність, так правосуддя постає як явище, відображене у правових почуттях (наприклад, почутті справедливості, правоти), позитивоване навіть у певних принципах права (наприклад, процесуальних принципах, як-от рівності процесуальних прав сторін).

Зважаючи на філософсько-правовий характер дослідження, філософію правосуддя як предмет також доцільно осмислювати і як суще, і як належне. У цьому розумінні правосуддя постає як ідея - поняття правосуддя та його здійснення. Розвиток ідеї правосуддя в цьому зв’язку постає як діалектичний процес взаємозв’язку і перетворення можливого в дійсне.

Зазначені підходи закладають основи різновидів інших підходів, плідних у дослідженні зокрема правосуддя. Так, у межах емпіризму «як філософського напряму, що визнає чуттєвий досвід єдиним джерелом пізнання» [138]й протистоїть раціоналізму, розрізняють дві його форми - матеріалістичний та ідеалістичний. «Ідеалістичний емпіризм став гносеологічною основою позитивізму і близьких до нього напрямів філософського знання - логічного позитивізму, махізму, прагматизму тощо, які зводили процес пізнання до суто емпіричного опису фактів та їх систематизації» [139].

З позицій ідеалістичного емпіризму правосуддя постає як певний досвід самого права, так. як його представляють самі юристи. Саме на цій основі й можуть зародитися окремі погляди такого напряму філософсько-правової думки, як правовий реалізм. Правосуддя відтак може представлятися як логічна діяльність суддів та інших учасників судочинства зі здійснення права, що не мають стосунку до об’єктивного світу.

Між тим, прихильники матеріалістичного емпіризму як філософсько-світоглядного підходу вбачають правосуддя як те, джерелом чого є певний чуттєвий досвід в об’єктивно існуючому зовнішньому світі. Акценти зазначених підходів різняться, хоча основа єдина - «правосуддя як джерело досвіду».

Коли йдеться про наукову методологію, що доречно й в нашому дослідженні, то доцільно визначити її основи, що ґрунтують певні принципи. Зокрема, «принципи універсального взаємозв'язку, діалектичного протиріччя, єдності якісного і кількісного, діалектичного заперечення та відбиття» [140]. Розгляньмо можливий зміст вказаних принципів й у дослідженні правосуддя.

Принцип всезагального (універсального) взаємозв'язку, який «потребує повного всебічного обліку зв'язків залежностей об'єкта» [141], в науковому дослідженні правосуддя, щоб уникнути однобічності в його вивченні, має за мету забезпечити врахування всіх суттєвих аспектів і зв'язків явища. Зокрема, правосуддя повинно розглядатися в зв’язку з розвитком права та держави, правової системи тощо, вивчатися у різноманітних проявах свого змісту. Недотримання цього принципу стримуватиме розвиток думки про правосуддя, пошук вирішення його проблем.