В'ячеслав Бігун - Філософія правосуддя - ідея та здійснення - монографія

У дослідженні правосуддя доцільно поєднувати емпіричні (спроби виявлення, фіксування, збирання, систематизації інформації про факти і явища щодо правосуддя) та теоретичні методи (спроби тлумачення, пояснення зібраних даних, побудови понять, концепцій, прогнозів тощо).

У пропонованому дослідженні використовується й низка методологічних підходів. Підхід, як методологічна категорія, більш загальна за метод, виробляється до проблеми на основі певних теоретичних тез, припущень чи понять із метою пошуку оптимального метода в межах певного підходу. Водночас обраний дослідником підхід визначає вибір конкретних методів дослідження, вирішення проблеми.

Підхід вказує напрям спрямованості дослідження, координати початку наукового пошуку, підійти до вивчення будь-якого процесу або явища.

У дослідженні застосовувалися, з-поміж інших, й такі методи та принципи.

Антропологічний підхід у розумінні підходу, виробленому на основах тез філософсько-правової антропології та етноправознаства (людино- та етноцентризм), які доповнюються іншими підходами, методами і способами дослідження.

Принципом об’єктивності застосовується для встановленні вірогідності та повноти інформації, що застосовувалась у процесі дослідження правосуддя.

Принцип історизму використано для характеристики правосуддя на різних етапах його розвитку - історичного розвитку ідеї права.

Принцип єдності історичного та логічного - при розкритті змін, яких зазнали ті чи інші теорії, концепції правосуддя.

Діалектичний метод - для аналізу категоріальних переходів «належне-суще», «сутність-існування», «абстрактне-конкретне», інших аспектів правосуддя; розгляд смислів правосуддя в їх єдності та суперечності; виявити внутрішньо та зовнішньо системні взаємозв'язки і залежності у діючому механізмі реалізації судової влади; встановити відмінні та загальні ознаки таких категорій, як «судочинство», «правосуддя», «самосуд» тощо.

Історико-правовий метод - для вивчення історичного розвитку ідеї правосуддя; виявлення основних закономірностей і випадковостей її розвитку, визначення тенденцій і шляхів її оновлення.

Логіко-семантичний метод - для поглибленню та розвитку категорійного апарату філософії правосуддя;

Герменевтичний метод - для дослідження особливостей тлумачення права при здійсненні правосуддя. Судова герменевтика виокремлюється як юридична методологія здійснення правосуддя.

Порівняльно-критичний - при розгляді різних концепцій, пов'язаних із ідеєю правосуддя.

Формально-юридичний метод - при аналізі положень нормативно-правових актів, встановленні зовнішніх ознак правових явищ, їх відмінності між собою та відпрацюванні дефініцій.

Зазначимо, що в частині системи методології права триває дискусія про обґрунтованість виокремлення методології реалізації права [154].

Проведення повноцінного, всебічного, завершеного дослідження філософії правосуддя покликано забезпечити множинність методології.

Методологічний плюралізм не повинен призводити до «методологічного анархізму» чи еклектики. Для цього слід дотримуватися «методологічної дисципліни».

У юридико-методологічній літературі панує думка: для забезпечення «методологічної дисципліни» дослідження доцільно дотримуватися таких трьох загальнометодологічних постулатів (П. М. Рабінович), що можуть набувати такого значення у контексті даного дослідження.

Перший: об’єктивна зумовленість обраних методів дослідження його предметом. Так, предмет дослідження (певна грань, аспект) правосуддя зумовлює дослідницький метод, його прийнятність і межі застосування.

Другий: спроможність дослідницького методу наближати до розкриття (а не призводити до приховування) соціальної сутності явищ, що вивчаються, зокрема правосуддя. Неодмінним показником прийнятності, евристичності певного концептуального підходу та дослідницького методу є їх спроможність наближувати, призводити до розкриття соціальної сутності явища, що вивчається [155].

Третій: необхідність встановлення єдиної істини щодо правосуддя, вірогідність якої можна довести, перевірити за допомогою об’єктивних критеріїв.

Наведені положення називаються наукознавчими аксіомами: вони стверджені реальною дослідницькою практикою багатьох поколінь вчених. Не дотримання цих аксіом може призвести до методологічних аномалій (внаслідок: використання певних загальнонаукових й інших методів дослідження поза межами їх застосовуваності; «оприродничування» закономірностей соціальних явищ; надмірної, тобто соціально-беззмістовної, «вихолощувальної», абстрактизації понять про досліджуванні соціальні явища (факторної «зрівнялівки», тобто прокламування рівнозначності впливу на досліджуване явище численних різноманітних обставин) [156].