В'ячеслав Бігун - Філософія правосуддя - ідея та здійснення - монографія

Варто також виокремити низку підходів до дослідження правосуддя. Наприклад економічний та соціологічний підходи до осмислення правосуддя.

Так, економічний підхід полягає у з’ясуванні засад і чинників правосуддя як економічної категорії. Яскравим представником цього підходу є «економічний аналіз» судді Р. Познера, представника напряму «право та економіка» (law and economics) [164].

Практичне застосування цього підходу демонструє така ситуація. В одній «безпрецедентній» справі стояло питання про те, який орган повинен розглядати справу (в Чикаго): суд у справах дорожнього руху чи адміністративна установа? Суддя, застосувавши аналіз витрат і очікуваних результатів (cost and benefit analysis), постановив, що адміністративний спосіб слід вважати найбільш ефективним для суспільства, оскільки він є менш коштовним. Критика цього підходу, викладена, зокрема, професором Нью-Йоркського університету

Б. Шварцом (Schwartz), полягає в тому, що право засадничо не є економічною категорією, а автор підходу поступає як «цинік» [165].

Ще одним підходом, вартим уваги, є соціологічний. Зазначений підхід, який акцентує увагу на суспільстві (радше ніж на державі тощо), соціальних нормах, як на джерелі права, в частині правосуддя набув розвитку в зв’язку з такими напрямами, як школа «вільного права», соціологічна юриспруденція, правовий реалізм.

У цьому ж зв’язку, поряд і соціологічним підходом, вартим уваги є й дослідження правосуддя за допомогою текстуального та контекстуального підходів [166].

За контекстуальним підходом правосуддя як елемент сфери права не є автономією, ізольованою від суспільства. Зокрема «іноземне» правосуддя як елемент правової системи дослідник розглядає в більш широкому контексті, наприклад його соціальної функції. Перефразовуючи відомі формулювання, контекстуаліст досліджує не так «книжне правосуддя», як «правосуддя в дії».

Контекстуальний підхід дозволяє виявити ширші аспекти філософії правосуддя, причинні зв’язки, наслідки, смисли певних явищ. За допомогою цього підходу зокрема можна простежити соціальні функції правосуддя та суддів. «В судочинстві, наприклад, увага дослідників повинна акцентуватися на інтересах сторін, як прямо заявлених, так і латентних; рольовій поведінці професійних юристів, учасників судового процесу; найрізноманітніших способах, каналах впливу на суд і, відповідно, на наслідках цього» [167].

За альтернативним контекстуалізму текстуальним підходом (текстуалізм) правосуддя може уявлятися значною мірою автономним від суспільства. Як елемент права, правової системи, йдеться про царину професійних правників, де норми права діють у відповідності до специфічних внутрішніх процесів. За такого підходу визначальним стає не лише й не так контекст, як текст. Відтак текстуаліст досліджуватиме не так «правосуддя в дії», як «книжне правосуддя».

Текстуальний підхід доцільний у дослідженні тих філософсько-правових смислів, які розвиваються «в собі». Іншими словами, йдеться не так про дослідження процесу реалізації норми права в світлі суддівської філософії, як про дослідження, наприклад, самого стану регламентації системи правосуддя як судочинства.

Крім того, текстуалізм доречний у виявленні тенденцій розвитку судочинства, зокрема історичних. Історичний порівняльний екскурс, для прикладу, дає можливість виявити тенденції, які можуть вважатися притаманними сучасним системам судочинства. Приміром, історичне дослідження системи правосуддя Кастилії 1500-1700 років доносить до нас образ права та правників одного з відрізків епохи («правники - це корумповані практики, яких цікавить винятково гроші»; «правники - надто коштовні, суди - надто корумповані, а судове вирішення спорів - надто повільне»). Між тим, зазначає дослідник, саме тоді починає бути відчутним й набуває розвитку «сутяжницький дух західного суспільства», який пов’язується із поширення римського права та формуванням «великого та досвідченого правового класу» [168].

Водночас історико-філософські дослідження правових смислів епох проводяться за допомогою ширшої, диверсифікованої методології. В такому руслі провів порівняльне дослідження органів судової влади та кодексів Англії, Франції та СРСР Бернард Раден (Rudden). Він запропонував виявляти особливості «судового стилю загального права» на засадах «чотирьох діалогів» процесу прийняття судового рішення: перший - це діалог між суддями та адвокатами (Bench and Bar); другий - діалог між суддями; третій - діалог із минулим (тобто, розгляд і вдосконалення прецедентів); четвертий - діалог із майбутнім [169].