В'ячеслав Бігун - Філософія правосуддя - ідея та здійснення - монографія

Вважаємо більш повноцінним дослідження філософії правосуддя на основі поєднань обох підходів - текстуального та контекстуального.

У нашому дослідженні ми використовуємо (намагаємося використати) не лише структуровані методи як інструменти, але й різні, так би мовити, методологічні поради. Зокрема, як наприклад. «настанови методу Декарта»: (1) розпочинати з простого і очевидного; (2) поділяти кожен складний об’єкт (чи проблему), що поділяє вивченню, на прості частини; (3) розташовувати свої думки в певному порядку, не допускаючи жодних прогалин; (4) вважати істинним тільки такі положення, які є чіткими і ні в кого не викликають сумнівів [170].

З-поміж інших варто виокремити такі підходи, що використовуються в межах дисертаційного дослідження, як «ессенціальний» та «екзистенціальний».

Судова герменевтика як методологія дослідження правосуддя. Мета цього фрагменту дослідження - представлення результатів філософсько-правового дослідження герменевтики правосуддя як методології дослідження (детальніше судова герменевтика як судове тлумачення розкрито в відповідному підрозділі).

Окреслюючи правосуддя як об’єкт філософсько-правового дослідження, ми тлумачимо його не як будь-яку судову діяльність, а як таку, що спрямована на здійснення ідеї права. У цьому смислі судочинство не ототожнюється з правосуддям, воно є її формою здійснення.

Інтерпретація правосуддя і судочинства в нашому дослідженні пов’язані герменевтично: у виявленні певних смислів, істотних для дослідження, в спробі вироблення філософсько-правової концепції правосуддя.

Смисл правосуддя: «широке герменевтичне коло».«Суд є штучним творінням, а саме - людською інституцією, й природно, що вона також передбачає поняття речі: суд запроваджено для того, щоб здійснювати правосуддя. Поняття права і судочинства лежать в основі існування всієї конструкції» [171]. Так розмірковує про суд один із сучасних філософів Г. Йонас, який намагається зрозуміти сутність суду на основі розуміння його природи та атрибутів, пов’язаних з судовою діяльністю (наприклад, судовий молоток). Розмірковуючи про суд, намагаючись визначити та пояснити його сутність, ми, як філософи, легко можемо заблукати в лабіринтах смислів й, без дороговказів у якому ми можемо відчути себе в пастці.

Яким має бути наш дороговказ? Погоджуючись чи випробовуючи тезис про те, що сутністю суду (в смислі судової діяльності, судочинства) є здійснення правосуддя, ми водночас не можемо оминати своєю увагою (й відтак тлумачити) інші чинники, прояви сутності того, що пов’язано з діяльністю судів. Іншими словами об’єктом дослідження (зокрема, й філософсько-правового, в нашому випадку) має бути не лише ідея правосуддя, але й її здійснення. В зв’язку з цим, подібно до того, як об’єктом історико-правового дослідження є не тільки держава і право, а й широке коле історичних подій, політичного, соціально-економічного, ідеологічного, етичного, етнографічного та іншого характеру, за яких держава і право існували і без яких їх не можливо правильно витлумачити [172], так і правосуддя має досліджуватися як сутність і явище з огляду на, так би мовити, «широке герменевтичне коло», пояснюватися й тлумачитися в ширшому контексті, на кожному з етапів свого здійснення.

Тлумачення: текстуалізм і контекстуалізм.Як методологічно визначити межі «широкого герменевтичного кола» правосуддя? Один із варіантів - користуватися певними підходами як методологічною моделлю, інший триматися в межах смислів певної метафори (в цьому розумінні нам імпонує використання та значення метафори для розуміння та конструювання правової дійсності (Ю. М. Оборотов) [173], а в нашому дослідженні - «справедливості як метафори правосуддя») .

Коли йдеться про тлумачення дій судді, варто пам’ятати про те, що саме суддя, хоч і в рамках процесу, вдається до акту судження, де останній «виявляє всі свої відомі значення: мати думку, оцінювати, вважати істинним чи справедливим і, зрештою, приймати рішення» [174].

Коли йдеться про тлумачення судових рішень, доречно застосовувати текстуалізм і контекстуалізм: Це сприятиме не лише дослідженню дійсного змісту правового положення нормативно-правового акту, але й розумінню підстав і мотивів ухваленого рішення. Якщо текстуальний підхід визначає розуміння тексту рішення, то контекстуальний - контексту, в якому воно приймалося. Так, наприклад, рішення (та аналіз його змісту) про засудження до страти Сократа не можна вважати цілісним без урахування обставин, які зумовили процес над Сократом, історичних, соціальних умов тогочасних Афін. Те ж стосується більш сучасного процесу над Саддамом Хусейном: з-поміж контекстів процесу й судового рішення про засудження до страти є захоплення Іраку «силами коаліції», повалення режиму Хусейна, наявність смертної кари як міри покарання. Контекстуальний підхід дозволяє пояснити вплив різних чинників на судові рішення. Контекстуальний підхід також дозволяє пояснити вплив неправових (чи позаправових чинників) на судові рішення. Тому контекстуальний підхід є істотним чинником аналізу судового рішення, й зрештою «звіренням» його з ідеєю правосуддя.